Нашому Новорічному подаруночку зараз 10 років. Вона розумниця і красуня з косою до пояса, захоплюється кінним спортом, стрільбою з лука і ходить на Ушу.
Минуло 10 років, але кожен Новий рік з того часу це не просто свято, а День Народження нашої дочки. Термін пологів звичайно не стояв на 1 січня, обіцяли як мінімум 7 січня, а як максимум 14. Але дочка вирішила по-іншому. Народжувати взагалі страшно, народжувати перший раз ще страшніше, а народжувати 1 січня. Весело!
Почалося звичайно все 31 грудня, коли я накривала стіл для гостей, бо святкувати вирішили у нас. Салатики, нарізка, холодець, тортик і так далі й тому подібне. А ще привести кухню, та й взагалі квартиру в порядок.
Коротше годинник тікає і до приходу гостей зрозуміло, що втомилася. Зустріли ми відмінно, і посиділи поговорили, і погуляли. Потім моя подруга з чоловіком залишилися ночувати у нас.
Вранці, прокинувшись я зрозуміла, що відчуваю я себе якось не так. Через деякий час почалися перші перейми. Я почала метушитися, чоловік теж. Подруга зупинила нас майже біля порога. Маючи медичну освіту їй було не складно вмовити нас видихнути, розслабитися і в найближчі години не рватися до лікарні. Наступні 4 години всі дружно стежили по годинах і записували проміжки між переймами доїдаючи салатики й нарізку.
Народ базікав і жартував, це дуже допомагало пережити перейми. Мені їсти не давали, аргументую тим, що організму буде легше. З’ївши мандаринку після чергових перейм і відчувши, що накочує наступна, я зрозуміла, що пора. Зібралися ми вже спокійно, сіли в машину і поїхали в пологовий будинок.
Чоловік подруги відкриваючи двері приймальні гучно привітав персонал з прийдешнім святом, на що отримав відповідь «Свято вже закінчилося! У нас трудові будні».
До моменту, коли почався сам процес я пробула в блоці всього близько півтори години й зрозуміла, що, якби всі 8 годин мені довелося провести ось так одній в кахельному приміщенні я б уже втратила всю силу духу на подвиги.
Персонал був весь адекватний, спиртним ні від кого не пахло. Породіль було не багато й акушерки з медсестрами й хірургом приходили до нас всім натовпом. Біля мене було чоловік 8, все жартували й підбадьорювали й мене і себе. «А ось і ваш Новорічний подарунок!» – сказала мені акушерка, поклавши дочку на груди, – «Зараз помиємо, спакуємо, стрічкою перев’яжемо і під ялинку!»
Можливо вони говорили, це кожній матусі в цей день, але в той момент це було тільки моє і тільки зі мною.
Після виписки, я зберегла бирки з ноги й руки дочки й зовсім недавно переглядаючи альбом моя сестра звернула увагу на номер бирки – №7. Наш подаруночок був сьомим в той Новий морозний рік!
