Наша сім’я не скажу, що була дуже багатою, але цілком заможною. Батьки оплатили нам з братом дорогу освіту, купили по квартирі, машини, жили та горя не знали.
Здавалося, що у нас все в сім’ї чудово. Достаток є, всі здорові, свій кут є у кожного, не треба думати про хліб насущний, можна працювати з насолодою.
Але це все тривало рівно доти, поки у батька не обвалився бізнес, який і давав усі ці блага. У період повномасштабного вторгнення почалися проблеми з постачаннями, порушення логістичних ланцюжків, постійні суди через штрафи.
Якийсь час батьки справлялися, але потім спочатку мама, потім тато потрапили до лікарні з серцевими захворюваннями. Батько навіть потрапив до реанімації, довго відновлювався. В цей час все зруйнувалося остаточно. Я в бізнесі батька не знаюся, а ті, хто розуміється, розтягли, що могли, і розбіглися по інших країнах. Залишилися одиниці, які нічого не могли змінити звичайні працівники.
Мені було не до бізнесу батьків, мені було важливо, щоб вони вижили та змогли повернутися до нормального життя, бо варіанти були різні. А ось брат у найскладніший момент просто вирішив відокремитися від сім’ї. Здав квартиру в оренду і поїхав до Німеччини, як він сказав, шукати кращого життя.
Батьки, дякувати Богу, одужали, ще близько пів року батько відновлювався, поступово почавши розбиратися зі справами, що навалилися. Мені довелося стати помічником батька, бо великих навантажень він тягнути не міг, а зробити треба було дуже багато, батьки були налаштовані повернути свій бізнес.
Свою квартиру та наші з мамою машини було вирішено продати, щоб були гроші на перший поштовх. Брату батьки дзвонили, але він сказав, що має своє життя, він нічого продавати не буде, приїжджати та допомагати теж не хоче, це не його.
Потрібні знайомства, контакти та досвід у тата залишилися, тому з фінансовою підтримкою та кредитами вдалося відновити компанію вже з урахуванням попередніх помилок. Звичайно, колишніх оборотів відразу повернути не вдалося, але все одно все поступово поверталося у звичний темп.
Мене теж залучили до сімейної справи, щоб у разі чого не допустити повторення такої ситуації. Тоді тато сподівався на помічників, товаришів, але одні нічого не хотіли робити та втекли, інші не змогли.
Завдяки досвіду ми змогли відновити наш бізнес. У мене знову є своя квартира та машина. Так, дешевші, ніж були, але все ще попереду.
Брат, який до цього обмежувався дзвінками на свята, раптом вирішив повернутися до країни, до родини. Приїхав, поводиться так, ніби не було цієї його зради, ніби це не він відмовився допомагати сім’ї, коли це було потрібно. Продай він тоді свою квартиру, не довелося б брати один із кредитів.
Батьки його прийняли, він таки син. Але тато одразу сказав, що спілкуватимуться вони з ним будуть, а от на фінансову допомогу брат може не розраховувати, як і на спадок. Один раз він від сім’ї вже відвернувся, цього достатньо для висновків.
Брат, мабуть, батькові не вірить. Або сподівається, що зможе його рішення змінити, тільки дарма він так. Після хвороби та втрати своєї справи тато став у рази жорсткішим, а він і до цього не був плюшевим ведмедиком.
