Мені 36 років, працюю лікарем у маленькому селі. На особисте життя не вистачало часу, робота, будинок, виховання сина (я його одна виховую) чоловіка не стало після народження сина.
І ось розпочалася моя боротьба за життя. Ми з сином пройшли, через голод та холод, допомоги від родичів не було. Я вибралася зі злиднів, стали ми з сином жити добре, не відмовляли собі ні в чому. Я обіймала високу посаду, і в 33 роки зустріла майбутнього чоловіка.
Він приїхав до нас у село на риболовлю, ми познайомилися, але він мені не сподобався:, його поведінка та розмови були для мене якимись смішними. Він довго мене домагався, допоміг з ремонтом, допомагав у господарстві, і я не помітила, як закохалася.
Закінчилася його відпустка, і він поїхав до себе в місто (працює вантажником). Ми стали дзвонити одне одному, не могли прожити й дня, я почала до нього приїжджати на вихідні. Ми мріяли про спільне життя, дітей. Жив він у квартирі своєї мами, де нам було добре вдвох проводити вихідні, я була там господиня, купила меблі, зробила ремонт, все своїм коштом, бо там було жахливо.
Історія наших розбіжностей почалася, коли приїхала його мати жити до себе у квартиру. Потім приїхала його сестра, і тепер я там стала чужа. Я стала рідше приїжджати до міста, знайшла високооплачувану роботу чоловікові, але він не хотів йти з роботи вантажника. Я плакала і кричала, говорила, що треба жити самим, що треба творити сім’ю.
Але він хотів, щоб я жила з ними. Я заробляю пристойно, звільнитись мені було страшно, у мене син, а він тягнув ковдру на себе. Адже йому нічого втрачати. У нього ні дома, ні дітей, він міг кинути все, влаштуватися на вахту і жити зі мною в селі, і ми змогли б накопичити грошей на майбутнє.
Я почала відступати, перестала від нього хотіти дітей, думки про спільне проживання теж йшли на задній план, я просто перестала до нього приїжджати. Чоловік продовжував дзвонити, говорити, як любить мене, а я стояла з купою дров, які мені треба переколоти, з купою сільських проблем.
Впала на коліна і кричу в трубку: «Забери мене, зроби, щось, я втомилася від цього». Тоді він запропонував працювати мені фасувальницею у магазині за 5 тисяч, а я заробляю лікарем 20 тисяч. У голові у мене одне, у мене син, я не зможу ризикнути заради інфантильного чоловіка, щоб повернути дитину у злидні.
Моя поведінка та ейфорія змінилася до нього, я перестала говорити йому, ніжні слова, чоловік казав, що я змінилася, стала нервовою, мало говорила телефоном. У селі я знайшла коханця, почала зраджувати чоловікові, коханець не був для мене важливим, я хотіла просто, щоб поряд хтось був.
Розум мій кричав, щоб я йшла від чоловіка, а душа говорила почекати, може він зрозуміє мій протест. Але ні, чоловік покинув мене, зателефонував і сказав, що його таке життя не влаштовує, і йому треба йти своєю дорогою. А я тим часом стояла і розколювала дрова, кричала від болю душевного.
Я винна, мені шкода чоловіка, він був ніжний, добрий «Ванька дурник», а я відьма, яка тільки й вимагала. Хочу почути пораду, щоб зрозуміти, чи винна я в цій історії, бо почуття провини розпирає груди.
