День народження Мар’яни – п’ятнадцять років – вирішили відзначити на дачі. Була середина липня, всі її подружки у роз’їзді, так що зібралася лише родина.
Батьки – Маргарита та Єгор, бабуся, тітка Ніна, старша сестра батька, з чоловіком та дітьми – сімнадцятирічною Веронікою, та тринадцятирічним Кирилом.
Стіл накрили в альтанці. Все було просто: шашлик, овочі, фрукти, холодний квас та компот із червоної смородини. Діти смажили на мангалі маршмелоу.
Застілля почалося з поздоровлень. Мар’яні побажали багато хорошого, подарували подарунки. Бабуся, Наталія Петрівна, піднесла їй симпатичний пуловер.
– Це добре пасує до твоїх очей, – сказала вона.
Тітка Ніна від усієї своєї родини подарувала племінниці фен та коробку шоколадних цукерок.
Але найкраще був подарунок від батьків – планшет для дизайнера зі стилусом – такий, про який Мар’яна мріяла!
Мар’яна дивилася на планшет і не вірила своїм очам. Він був саме таким, як на картинці, яку вона зберегла у телефоні пів року тому.
Тонкий, сріблястий, з ідеально гладким екраном, який так і манив торкнутися стилусом. Вона провела пальцем по поверхні, і та озвалася легким холодком.
– Ну, що, подобається? – спитав Єгор посміхнувшись, дивлячись на щасливе обличчя дочки.
– Тату… це ж мрія! – видихнула Мар’яна, підводячи на батьків променисті очі. – Я бачила такий у Лізи в групі, вона сказала, що це найкращий планшет для дизайнерів!
Маргарита обійняла дочку за плечі, заради цього моменту не шкода було витратити гроші. Нехай це була велика сума, але талант дочки того вартував.
Кирило вже крутив планшет у руках.
– Ух ти! Тут ціла програма для малювання! Можна намалювати все, що завгодно! – вигукнув він із щирим захопленням. Його очі горіли хлоп’ячим захопленням. – Мар’яно, ти будеш супердизайнером!
Вероніка, старша сестра Кирила, дивилася на планшет із натягнутою усмішкою. Сімнадцятирічна дівчина з ідеально укладеним волоссям і бездоганним манікюром намагалася триматися байдуже.
Але в її очах Маргарита помітила знайомий вираз – вона бачила його в сестри чоловіка сотні разів. Заздрість. Заздрість до того, що в інших є те, чого вона не має.
– І скільки ж це задоволення коштує? – зненацька різко запитала Наталя Петрівна, спостерігаючи за тим, як онука роздивляється екран. Мати Єгора завжди відрізнялася прямотою, і зараз у її голосі почувся осуд.
– Не менше ніж двадцять п’ять тисяч, – припустила Ніна, навіть не дивлячись на коробку. – Такі речі дешеві не бувають.
Маргарита промовчала. Тридцять дві тисячі шістсот гривень – не ті гроші, про які говорять за святковим столом, особливо, коли сидять поруч люди, яким це знання не принесе радості.
– Ну і навіщо було купувати таку дорогу річ? – Наталя Петрівна обернулася до сина. – Дитині всього п’ятнадцять років, вона його зіпсує через тиждень.
– Мамо, Мар’яна займається у художній школі та ходить на курси дизайнерів, – терпляче пояснив Єгор. – Це не для розваг, а для навчання.
– Понти це, – несподівано голосно заявила Ніна, розмахуючи виделкою зі шматком шашлику. – Купили б за десять чи дванадцять тисяч – нітрохи не гірше було б!
Мар’яна та Кирило відійшли убік, захоплено розглядаючи можливості планшета. Вони не брали участі у розмові, яка вже перейшла на іншу тему – ціни на продукти, проблеми з пенсією, дорожнеча ремонту.
– А у нас на дачі дах над ґанком уже третій тиждень тече, – скаржилася Наталя Петрівна. – І піч в лазні димить так, що очі виїдає. Пічника треба шукати, а це все гроші, ох, гроші!
– Зате Рита з Єгором он якийсь будинок відгрохали, – Ніна обвела рукою двоповерховий котедж, що сяяв свіжою фарбою.
– Зручності, як у місті. І взимку можна жити! Та ще й планшети купують за такі гроші. Звичайно, при таких зарплатах жити добре!
Маргарита відчула, як усередині закипає роздратування. Ніна що, по-справжньому думає, що їм гроші з неба падають?
Скільки ночей вона не спала, коли фірма лише вставала на ноги! А ці люди вважають, що все це дісталося їм просто так!
Але Рита промовчала, – не сьогодні. Не в день народження дочки.
У хвіртку постукали. Дві дівчинки років тринадцяти, подружки по дачному селищу, махали Мар’яні руками.
– Я на хвилинку! – сказала Мар’яна, відкладаючи планшет на стіл, де стояла тарілка з фруктами.
– Звичайно, доню, тільки недовго, шашлик остигає.
Мар’яна побігла до хвіртки. І тут сталося те, що Маргарита ніяк не могла припустити.
Ніна встала з-за столу, взяла тарілку з кавуновими кірками та попрямувала до відра для сміття. Її шлях лежав якраз повз те місце, де Мар’яна залишила планшет.
Вона не могла не помітити його – сріблястий прямокутник на тлі білої скатертини було видно здалеку.
Змахнула одним рухом, наче рука ненароком зачепила край столу. Планшет упав на підлогу, викладену плиткою, зі стукотом, що здався Маргариті оглушливим.
– Ой! Я випадково! – зніяковіло посміхнувшись, сказала Ніна.
Вона підняла планшет, перевернула його, і всі побачили екран – по ідеально гладкій чорній поверхні розповзалися тонкі білі тріщини, схожі на павутину, яку сплів старанний павук.
Вони розходилися від нижнього лівого кута, і Маргарита знала – це не відремонтувати. Лише новий.
– Ні, Ніно, – голос Маргарити пролунав тихо, але в ньому був холод. – Не випадково! Я все бачила. Ти зробила це навмисне!
Ніна випросталась, і на її обличчі з’явився здивований вираз – надто награний, надто фальшивий.
– Не кажи нісенітниці! – вигукнула вона, знизуючи плечима. – Навіщо мені це було робити? Я просто проходила повз, зачепила рукою. З ким не буває.
– Ніно, тридцять дві тисячі шістсот гривень! Будь ласка, переведи мені на карту прямо зараз, щоб я могла купити дочці новий, – тихо сказала Маргарита.
– Ще чого! – Ніна навіть засміялася, але сміх вийшов нервовим та істеричним. – Це у вас грошей кури не клюють! Ви можете купувати іграшки за божевільною ціною!
– А ми Кирилу та Нікі ноутбук один на двох купили й то не новий, а з рук. Думаєш, їм не прикро, що їхня двоюрідна сестра отримує такі подарунки?
– Їм такого не бачити, як своїх вух! Нічого я тобі переказувати не буду. І взагалі це сталося випадково!
Маргарита повернулася до свекрухи. Наталя Петрівна сиділа, дивлячись у тарілку з салатом, але Рита бачила – та надто старанно вдає, що не чує.
– Наталю Петрівно, ви ж бачили? – спитала Маргарита, відчуваючи, як усередині розростається гнів. – Вероніка, – подивилася вона на племінницю, – ви обидві бачили, що Ніна зробила це навмисно.
Вероніка опустила очі. Її ідеально нафарбовані вії здригнулися, на щоках проступив легкий рум’янець. Але вона нічого не сказала.
– Не знаю, – зачастила Наталя Петрівна, не зводячи очей з тарілки. – Я нічого не помітила, я тим часом з Єгором розмовляла. Та й навіщо Ніні чужі речі псувати! Вигадаєш теж!
У альтанку вбігла Мар’яна. Її очі, які щойно сяяли щастям, розширилися від жаху, коли вона побачила розбитий екран.
– Мамо… що це? – прошепотіла вона.
– Не плач, – Маргарита обійняла дочку. – Ми з татом обіцяли тобі планшет, значить, він у тебе буде. Ми купимо новий.
– А як добре поплачеш, то й за сто тисяч іграшку куплять! – вигукнула Ніна, на її обличчі з’явилася зловтіха. – Он як засмутилася, просто біда!
– Ну, правда, Єгоре! – Підтримала дочку Наталя Петрівна. – Ні до чого сопливому дівчиську робити такі дорогі подарунки. Вона й поводитися з ними не вміє. Ви новий купите, вона і той за тиждень розіб’є.
Маргарита різко підвела голову і подивилася на Вероніку, потім на свекруху.
– Планшет розбила не вона, і ви це чудово бачили! Вероніко, Наталя Петрівно, ви ж бачили, правда?
Вероніка мовчала. Її руки під столом стискали серветку в грудку.
– Я нічого не бачила, – нарешті сказала вона, не підводячи очей.
Наталя Петрівна тільки пирхнула у відповідь, нервово пересмикнувши плечима.
– Гаразд, Рито. Досить. Ми розв’яжемо це питання пізніше, – сказав Єгор і поставив на стіл тацю, на якій лежала друга партія шашлику. – Давайте їсти, доки не охолов.
Маргарита заспокоїла дочку і відійшла убік. Вона взяла телефон, відкрила банківську програму і кілька разів натиснула кнопку «відключити».
– От здивується Наталія Петрівна, коли з’ясується, що більше з картки невістки не оплачуються її квитанції за комуналку! – подумала Рита.
Потім вона зателефонувала до свого секретаря:
– Катю, вибач, що я тебе у вихідний день турбую. Скажи, будь ласка, ми вже оформили цільову угоду на навчання в університеті Якимової Вероніки Павлівни?
– Майже. Якщо ви підпишете в понеділок, тоді все.
– Ми не укладатимемо угоду з цією дівчиною. А другу, з Максимом Паньків, поклади, будь ласка, у червону теку, я в понеділок її підпишу, – сказала Маргарита.
Вона відключила телефон і прибрала його в кишеню.
Максим Паньків – онук її колишньої співробітниці, яка пішла на пенсію. Хлопець талановитий, роботящий, вдячний. Він отримає шанс, на який так чекав. А Вероніка… Вероніка злякалася. Збрехала. Як її мати та бабуся.
Про те, що вона відключила автоплатежі за квартиру Наталії Петрівни та відмовилася підписати цільову угоду на навчання Вероніки, Маргарита повідомила чоловіка після того, як гості поїхали.
– Рито, а це не занадто? – Запитав Єгор. – Ну, заїло Нінку те, що ми дорогий подарунок Мар’яні купили, не подумала вона, розтрощила планшет.
– Єгоре, ти ж бачив, що вона зробила це спеціально!
– Бачив.
– І мати твоя бачила. І Вероніка чудово бачила, але збрехала! Тому я більше не хочу оплачувати їхні рахунки, – Рита різко сказала, як відрізала.
– Нехай тепер платять самі! Якщо хочеш, можеш сплатити ти. Тільки зі своїх грошей – тих, які ти витрачаєш на машину, човен та інші рибальські штучки.
– Квартиру матері я ще можу потягнути, а ось п’ять років по сто двадцять тисяч за навчання Вероніки в університеті – навряд. А Ніна ж на тебе сподівається.
– Можеш подзвонити їй і сказати, щоб більше не сподівалася, – відповіла Маргарита. – Я краще за ці гроші хлопця порядного вивчу, який потім у мене у фірмі працюватиме.
– Я взагалі з твоєю ріднею не хотіла зв’язуватися, це ти мене вмовив. А вони показали себе у всій красі. Нехай тепер лікті кусають!
Ґвалт був великий. Маргариту проклинала майже вся рідня з боку чоловіка. Тільки двоє – молодша сестра свекрухи та двоюрідний брат Єгора сказали, що Маргарита вчинила правильно: навіщо допомагати тим, хто не вміє бути вдячним.
А Мар’яна за тиждень отримала новий планшет. Коли вона відчинила коробку, в її очах не було тієї дитячої радості, що в день народження.
Але в них була подяка дорослої людини, яка розуміла, що батьки все ж таки здійснили її мрію, попри все. І вона була їм дуже вдячна за довіру…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!
