Навіть не знаю, чим я так завинила перед дітьми, що могло трапитися, що діти так сильно змінилися. З добрих та чуйних людей, вони перетворилися на нелюдів.
Мабуть, доля у мене така не щаслива! Спочатку, я рано залишилася без батьків, і росла в дитячому будинку.
Після дитячого будинку я вийшла заміж, і все начебто стало налагоджуватися. З чоловіком у нас двоє чудових дітей, дочка та син.
І все начеб то, було добре, ми з чоловіком працювали, діти росли. Але щастя моє було не довгим, а точніше, поки діти не виросли. Чоловік у мене працював на заводі, де йому дали трикімнатну квартиру.
І ми не помітили, як пройшов час, і наші діти вже завели свої сім’ї. Вийшло так, що всі ми мешкали в одній квартирі.
Ось тут-то все і почалося! Закінчилося моє хороше і спокійне життя. Наші діти стали всіляко нас із чоловіком доводити, почалися постійні скандали.
У квартирі стояв крик щодня. Зрештою чоловік не витримав всього цього, і пішов від нас. Невдовзі я дізналася, що він живе з іншою жінкою.
Ідучи, чоловік переписав квартиру на мене, пішов, як говориться, з однією валізою. Після того, як чоловік пішов, я стала сильно хворіти, та й вік у мене вже був похилий.
Діти мені допомагати відмовлялися, моє життя їх взагалі не цікавило. А допомагала мені моя подруга, яка треба сказати, теж була не дуже здорова.
Коли подруги не стало, я дізналася, що вона переписала на мене свою квартиру. І ось тут про мене згадала дочка!
Вона почала мене вмовляти, щоб я переписала квартиру подруги на неї, а вона, своєю чергою, мені допомагатиме, та доглядатиме.
Я ж матір, і люблю своїх дітей, от і погодилася. Поки я готувала всі документи, дочка справді всіляко мені допомагала, то ліки купить, то продукти, ми навіть ремонт зробили.
Але, як тільки всі документи були оформлені, дочка зажадала, щоб я негайно забиралася з її квартири.
Я не чекала такої каверзи від дочки, але нічого мені не залишалося, як піти у свою трикімнатну квартиру, в якій жив син зі своєю родиною.
Звичайно, вони моєму приходу були не раді. Тепер син став наполягати, щоб я переписала на нього квартиру.
Але мене вже, як кажуть, життя навчило, тому замість дарчого на сина, я оформила договір, за яким син повинен за мною доглядати, а, як мене не стане, квартира дістанеться йому.
Син погодився, а ось його дружина не хотіла чекати, та за мною доглядати. Вона навіть у моїй квартирі не була прописана, а командувала, як повноправна господиня.
Так ось, моя невістка стала мого сина дошкуляти, і поставила йому умову. Щоб він розв’язував питання зі мною, або вона від нього піде.
Звичайно ж, мій син обрав свою дружину, й почали вони мене виживати. Почалися знову скандали, лайки, образи.
Невістка не соромилася у виборі слів, звертаючись до мене. Одного разу невістка навіть намагалася до мене руки простягати, добре, що мій син все ж не дозволив цього зробити.
Я дуже втомилася від усього цього, і вирішила написати заяву в поліцію. Але там мене визнали за стару, у якої з головою не все нормально, і звичайно ж, не повірили мені.
Після цього, мені зовсім удома життя не стало, але я все терпіла. До того моменту, поки невістка не стала мені загрожувати.
Вона зажадала, щоб я прибиралася з квартири, а інакше вона закриє мене до психіатричної лікарні. Ось після цього я злякалася не на жарт, адже моя невістка працює лікарем. Так мені довелося піти, як кажуть, куди очі дивляться.
Спочатку мене пускали до себе знайомі, але мені незручно було їх обтяжувати своєю присутністю, тому вирішила йти до суду.
Суд мені вдалося виграти, договір про довічне утримання по суду розірвали, а сина зобов’язали, або розмінювати квартиру, або з’їхати від мене. Але був ще варіант, щоб він купив мені окреме житло.
Син погодився на розмін, але поки він шукав відповідний варіант, мені доводилося жити разом з ними в одній квартирі.
Якщо чесно, мені було страшно, я не знала, чого чекати від невістки. Але незабаром син знайшов, як він тоді сказав, добрий варіант. Мене він улаштував у кімнату в гуртожитку, а собі взяв хату.
Кімната, яка мені дісталася, була у жахливому стані, але син обіцяв, що зробить ремонт. Але, як ви здогадалися, ні ремонту, ні сина я більше не бачила. А сама зробити цей ремонт не могла, просто пенсії не вистачає, навіть на продукти.
І вирішила я хоч якось компенсувати те, як обійшлися зі мною діти, і подала до суду на аліменти. Ось і почала я збирати, щоб хоч трохи привести квартиру до ладу.
А нещодавно я дізналася, що у мого колишнього чоловіка дружини не стало, а в нього була чотирикімнатна квартира. Колишній чоловік теж був у скрутному стані, після перенесеного інсульту.
А коли про це довідалася дочка, то тут же прибігла до батька і стала його вмовляти, щоб він переписав на неї квартиру, а вона йому допомагатиме.
Звичайно, її батько так і зробив, після чого залишився на вулиці. Довелося мені його прийняти назад до себе, от і будемо старість разом доживати!
А дітей ми більше не бачили, вони не цікавляться нашим життям. Як ми будемо віку доживати, навіть не уявляю! Маючи двох дітей, залишилися самітні!
