Мене мати з дитинства вчила думати про своє майбутнє самостійно, не покладаючись ні на кого іншого. Тому я завжди жила з думкою, що все в цьому житті залежить лише від мене. Мені 65 років, останні десять із яких я перебуваю в Італії. Пощастило знайти гарну роботу та влаштуватися за кордоном.
На батьківщині в мене залишилися доросла дочка, зять та онука. І ось нещодавно вона заявила, що їй нема де жити. Вона просить, щоб я пустила її до своєї квартири.
Розповідаю по порядку. Я поїхала, але своє житло вирішила не здавати. Родичі та друзі крутили пальцем біля скроні. Мовляв, як це так, квартира просто стоятиме, хоча може приносити гроші.
Але я вважаю, що краще вона залишиться цілою і неушкодженою, ніж я потім робитиму в ній ремонт на старості років після квартирантів. Я пообіцяла собі, що до 70 років повернуся додому. Весь цей час я збирала гроші, щоб вийти на пенсію і ні в чому собі не відмовляти. Працюю без вихідних і досі для цього.
Не можу сказати, що я своїх рідних балую. Але на кожне свято по 100 євро надсилаю. Тому вважаю, що моє сумління чисте. Та й чому я взагалі маю думати про матеріальний добробут своєї дочки чи онуки?
Добре, що й дочка теж непогано влаштувалася. Чоловік добре заробляє, квартира була вже своя, ремонт непоганий. Загалом донька не скаржиться. Живуть собі спокійно, на море щороку їздять. Начебто навіть відкладати виходить.
А моя внучка здуру вискочила заміж. Їй ще 25 років немає! Я у її віці про заміжжя думала в останню чергу. А вона тільки нещодавно університет закінчила – і все туди ж. Так ще й виявилося, що на дитину чекає.
Скоро я стану прабабусею, хто б міг подумати! Зоряна вийшла заміж, а про майбутнє своє не подумала. Сподівалася, що житиме з мамою та татом. Не виженуть же вони рідну дочку з дому? Тільки ось відносини з новозпеченим зятем у них не склалися абсолютно.
Донька мало не щодня дзвонила та скаржилася на цього хлопця. Адже теж молодий ще. Обдарував пузом мою онучку, а що далі робити, не знає. Ну, благо хоча б не покинув, як це часто буває.
Загалом, не можуть вони разом ужитися. Постійно сваряться, потім миряться, потім знову сваряться. Нездорова там атмосфера. Тому моя внучка і вирішила, що я пущу її пожити до своєї квартири, поки сама не повернуся з Італії. Але я не хочу цього робити.
По-перше, я знаю, чим це закінчиться. Зоряна народить, обживеться у моїй квартирі, звикне.
По-друге, за ці 5 років вона з чоловіком і дитиною, яка ростиме, може легко зіпсувати моє житло. Я не для цього залишала його пустувати усі ці роки.
А по-третє, це не моя турбота. Життя має чогось вчити. Нехай це буде для внучки добрим уроком. Я не чарівна фея.
Внучка дуже сильно образилася. Сказала, що її всі покинули та зрадили. Мовляв, ніхто не хоче допомагати. Ну, на матір свою нехай ще ображається. А я в цій історії брати участі не бажаю. І крапка!
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…