– Не хочете діда забирати? – Ну що ж, тоді збирайте речі, та звільняйте мою квартиру – даю вам два тижні, – сказала свекруха

Алла чула, що Євген розмовляє телефоном з матір’ю, і з окремих реплік зрозуміла, що свекруха сьогодні ввечері збирається зайти до них.

Гаразд, на вечерю залишилися вчорашні голубці – на двох би їм вистачило, а тепер доведеться ще картоплі зварити. І пиріг до чаю спекти.

Алла увійшла до кімнати:

– Женю, про що з матір’ю говорив? Я зрозуміла, що вона сьогодні прийде?

– Так, каже, якась важлива розмова до нас є, – відповів чоловік.

– Не на добро це, – сказала Алла тихо, але Женька все одно почув.

– Ось дивись, вона ще нічого не сказала, а ти вже каркаєш – «не на добро», а може, вона скаже, що хоче мені машину подарувати, – відповів Євген.

– Ну-ну, мрій, – усміхнулася Алла і пішла в дитячу, звідки почувся плач маленького Артема.

Єлизавета Олексіївна прийшла до сьомої години. Спочатку вона пограла з онуком, поки Алла накрила на стіл, потім вони повечеряли, розмовляючи про якісь дрібниці. І тільки перейшовши після вечері у вітальню і вмостившись у крісло, вона почала:

– Діти, у мене до вас дуже серйозна розмова. Ви знаєте, що після інфаркту Павло Андрійович один жити не зможе?

– Якби була жива тітка Люся, вдень вона могла б доглядати за ним, а ввечері Катя чи Віктор приходили б по черзі. Його за тиждень треба буде забирати з лікарні. Питання – куди?

– Іван з Ірою, Катя з Вовою, Вітя з Лєрою – всі працюють. І ми з Миколою теж. Одного у квартирі його не залишити – у старого вже й із пам’яттю погано.

Загалом ми подумали, найпростіше його до вас перевезти. Ліжечко Артема переставте до себе в кімнату, а діда в дитячу. Диван там є.

– Тобто, ви вирішили всім зробити “простіше”, а нам веселіше? – поцікавилася Алла. – Як ви взагалі собі це уявляєте? Женя піде на роботу, а я залишуся із шестимісячним сином та старим, у якого «з пам’яттю погано»?

– Але ти, Алло, єдина, хто не працює, – пояснила свекруха.

– Не працюю? – здивувалася Алла. – Я весь день із дитиною – нагодувати, погуляти, пограти, сходити до лікаря, якщо треба. Продукти мені теж додому не привозять.

– Обід та вечеря самі не варяться, білизна не переться і не прасується, і посуд не миється. Я й так до кінця дня мрію просто сісти та спокійно чаю випити. А ви кажете, що я не працюю.

– Не забувайте, що ви живете в моїй квартирі й не витрачаєте гроші на оренду, – сказала свекруха, встаючи. – Загалом у вас є тиждень – подумайте.

Коли Єлизавета Олексіївна пішла, Алла накинулася на чоловіка:

– А ти чого мовчав? Ти, може, теж вважаєш, що я не працюю?

– Ні, я так не вважаю, але ж ти все одно цілий день вдома, тільки на годину-півтори з Артемом гуляти виходиш. І щодо квартири – мати має рацію.

– Якби ми зараз орендували, то не змогли б відкладати на початковий внесок на своє житло, – спробував виправдатись Євген.

– Ну-ну, але тільки пам’ятай: ти одружився не з ломовим конем, а зі слабкою дівчиною, яку обіцяв, між іншим, все життя носити на руках.

Минуло два дні. У суботу вранці Алла розбудила чоловіка о сьомій годині:

– Женя, мені мама зателефонувала, вона нездужає, сусідка швидку викликала. Я до неї поїду, а ти вставай, за пів години треба Артема годувати.

– Суміш на столі – інструкцію, як розводити, прочитаєш. І ще дві баночки в холодильнику – овочеве пюре та фруктове, тільки їх треба до кімнатної температури підігріти. Я поїхала.

– Ти надовго?

– Не знаю, якщо що – дзвони.

– Стривай, а Микола Михайлович де? – Запитав Євген про тестя.

– Він у відрядженні, тільки у вівторок повернеться. Так, я пральну машинку ввімкнула. Коли прання закінчиться – білизну розвісь.

Алла приїхала до матері одночасно зі швидкою, вислухала рекомендації лікарів, збігала в аптеку, кілька разів, протягом дня, вимірювала матері тиск. І водночас відповідала на дзвінки Євгена.

– Алла, а пюре з баночок одразу давати?

– Ні, овочі дай о дванадцятій, а фруктове – після сну.

– Алло, а мені що їсти?

– Не знаю, я ж не встигла нічого приготувати – звари макарони, в холодильнику є сосиски, можеш яєчню з помідорами посмажити. Картоплю можна зварити, там тушкованка є, закинь і потуши – загалом, сам придумай щось.

– Алла, а де сушарка для білизни?

– У коридорі, за шафою.

Мамі стало краще, і, залишивши її під опікою сусідки, Алла нарешті повернулася додому. Була дев’ята година вечора.

Картина, яку вона побачила, виглядала гнітючою: дитячі іграшки були розкидані по всій кімнаті, кухонний стіл і дитячий стільчик були вимазані фруктовим пюре.

В раковині нагромаджувалася гора посуду, а на плиті стояла каструля з картоплею, що пригоріла на дні. Запах гару ще не вивітрився, хоча кватирка на кухні була відчинена. Білизна на сушарці висіла, як попадя.

А на дивані, відкинувшись на подушки, спав Євген. Артем лежав на ньому і теж спав.

Алла обережно взяла сина і віднесла в ліжечко. Євген прокинувся:

– Слухай, я так їсти хочу!

– Зараз, почекай трохи, – відповіла Алла.

Вона витерла стіл, поставила на вогонь каструлю з водою і почала мити посуд. Євген сидів за кухонним столом і їв бутерброд із ковбасою.

– Як мама? – Запитав він Аллу.

– Вже краще, це на погоду, мабуть, тиск у неї підскочив. А як ви без мене впоралися? – Запитала Алла.

– Жерсть, – відповів Женя. – Артем майже весь день на мені просидів, як лінивець на гілці.

– Ось, а давай наступного разу сюди ще дідуся додамо, – сказала Алла.

– Ні, – сказав Женя. – Але ж як, щодо квартири?

– У мене є розв’язання проблеми. Ось, дивись, я не полінувалась і накреслила ваше сімейне «дерево»:

Павло Андрійович твоїй мамі – дядько, тобі двоюрідний дід. А мені – сьома вода на киселі. Натомість Каті та Віктору він рідний дід, а дядькові Вані – взагалі батько. Питання: – Хто має дбати про нього, як не найближчі родичі?

– Але бачиш, вони усі працюють.

– Правильно, працюють та заробляють, причому непогано. У них у всіх є квартири, а у дядька Вані та тітки Іри – ще й дача.

– Мало того, у них у всіх є машини, а у Каті та Вови навіть дві. Як ти думаєш, їхні зарплати дозволяють найняти на той час, поки вони працюють, доглядальницю?

– На мою думку – спокійно. Просто ніхто з них не хоче себе обмежувати. Навіщо, коли є добра тітка Ліза!

– Вона трішки пошантажує сина та невістку квартирою, яку на весіллі, між іншим, обіцяли взагалі подарувати, і Женя та Алла візьмуть дідуся на себе. Тобі не здається, що когось тут за недолугих тримають?

За кілька днів Аллі подзвонила свекруха:

– Ну що ви, вирішили?

– Ми вирішили, що за своїм батьком має доглядати син, а онуки можуть йому допомогти. Не хочуть самі – нехай наймуть доглядальницю.

– Ну що ж, тоді збирайте речі, та шукайте квартиру – даю вам два тижні, – сказала Єлизавета Олексіївна.

– Я думаю, ми впораємося швидше: у моїх батьків трикімнатна квартира, вони запросили нас тимчасово пожити у них.

– Вони вирішили продати дачу, та додати нам грошей на початковий внесок. Звичайно, Артема добре було б вивозити влітку на дачу, але що вдієш, якщо вам інтереси сім’ї брата важливіші, ніж інтереси власної родини. Тільки потім не пошкодуйте!

– Ти мені загрожуєш? – Вигукнула свекруха.

– У жодному разі, що ви, Єлизавета Олексіївно! Але, гадаю, ви самі розумієте, що після того, як ви нас виставите з квартири, яку прилюдно обіцяли подарувати, у нас не буде бажання приходити до вас у гості, – відповіла Алла.

– І Женя теж так вважає? – спитала свекруха.

– Запитайте в нього самі, – сказала Алла і поклала слухавку.

Євген прийшов додому пізніше, ніж звичайно.

– З батьком вирішив поговорити, – пояснив він причину затримки. – Уявляєш, він нічого цього не знав – був у селі, вони разом із братом дах перекривали. Сьогодні лише приїхав.

– Як почув, що вони тут навирішували, дав усім розгін. Матері сказав, що якщо вона не вгамується, то він нам свою квартиру віддасть, в якій вони зараз із нею живуть, сам у село повернеться, а вона нехай у своїй квартирі одна сидить.

– Женю, а чому твоя мати підтримала рішення брата, адже зрозуміло, що все це вирішували дядько Ваня та тітка Іра?

– Гаразд я, мене їй не шкода, але ж ти її рідний син. Виходить, з твоєю допомогою вона хотіла розв’язати проблеми інших родичів.

– Не знаю. Але, як я зрозумів, їй все життя Ваню в приклад ставили – Ваня краще вчиться, Ваня розумніший, та й жила сім’я двоюрідного брата багатше.

– А тут у Вані проблема, а вона може її вирішити. Може, це бажання самоствердитись в очах рідні?

– Дивне якесь бажання, – здивувалася Алла.

– Стривай! Я тобі ще найголовнішого не сказав! Будинок, який батько з дядьком ремонтували, – це їхня спадщина, від батьків залишився.

– Дядько Мишко сина молодшого одружує і хоче, щоб він із сім’єю у цьому будинку жив. Батько не заперечує, хай Валерка живе, хата без господаря розвалюється.

– А дядько Мишко сказав, що він у батька його частину викупить. А як тільки гроші перекажуть, батько їх нам віддасть, тож за кілька тижнів додамо до наших і можемо йти вибирати квартиру – на початковий внесок точно буде, і ще залишиться.

– От і чудово! А моя мама зараз в санаторій з’їздить і після цього обіцяла пів дня з Артемом сидіти – я зможу на пів ставки на роботу вийти – легше буде платити іпотеку! – Втішила чоловіка Алла.

Через місяць Євген та Алла вже в’їжджали у свою власну квартиру. Тепер всі витівки “родичів” їм були по барабану! Що не кажи, а свій кут у сімейному житті – найголовніше. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Чи слушно відповіла невістка свекрусі? Ставте вподобайки.