Не хочу, щоб родичка чоловіка 5 років жила з нами, доки навчається в університеті

Ми з майбутнім чоловіком познайомилися як у доброму кіно: у громадському транспорті. Нічого особливо романтичного, просто розмова двох молодих людей та обмін номерами телефонів. Я ще тоді наголосила для себе, що він не схожий на звичайного міського хлопця, стільки щирості та відкритості у ньому було.

І я була права: Мишко був родом із села, а до нас приїхав у якихось справах. Купити деталі для сільськогосподарської техніки. Проте він мені сподобався. Ми продовжили спілкуватися в Інтернеті, і за кілька місяців він запропонував мені з ним зустрічатися. Я була не проти.

Далі з’ясувалося, що Михайло мій, виявляється, завидний наречений. Незважаючи на те, що я заробляла більше за нього (яка там може бути у селі зарплата), у нього були великі перспективи. Поміркуйте самі: дядько працював у місцевій адміністрації. Батьки теж не останні люди в селі. І так далі.

Весілля було масштабним. Гуляло, здається, все село. І околиці. Якщо гостей з мого боку набралося, дай боже, десяток, то з боку чоловіка людей було кілька сотень. При цьому ніхто моїм батькам навіть слова не сказав щодо поділу бюджету. Все оплачувала рідня Михайла, вона ж, по суті, там і гуляла.

Мишко переїхав до мене в квартиру, де я вже жила одна протягом трьох років. Хлопець він тямущий і швидко знайшов собі роботу поблизу.

Подруги попереджали мене, що оскільки він із села, спокою мені не буде. Перетворюся на кухарку-прибиральницю і все таке. Так ось, виявилось все з точністю навпаки, таку працьовиту людину не знайти. Допомагав мені у всьому, хоч і з роботи іноді повертався глибоко ввечері.

Але проблеми почалися не через нього, а через його численних родичів. Спершу вони почали дзвонити по телефону та питати, як у нас справи. Причому дзвонили, здається, всі гості, що були на весіллі. Потім пропонували зустрітися десь на нейтральній території у місті – поговорити та попити чайку.

А потім почали напрошуватись у гості. Приїде якийсь двоюрідний брат і сидить, дивиться на нас. А що йому ще робити, мене він вдруге в житті бачить, а з Михайлом минулої весни посварився. Розмовляти взагалі нема про що. Але прийти і подивитися, як ми живемо, щоб потім було про що поговорити на селі, — це святе.

Була ще бабуся, років під 90. Каже, приїхала на попутках, щоб родичів побачити та на мене особисто подивитися. Спершу вона нас благословила, але потім пожартувала, що у квартирі не прибрано.

Потім почала скаржитися, що здоров’я вже не те й ніхто її не навідує. Жалілася цілий день, потім заснула. До кінця дня ми проводили її на автобус. А Мишко сказав, що не бачився з цією бабусею років 15. Пам’ятає її ще коли до школи ходив.

Тепер ось нова напасть. Двоюрідна сестра хоче вступати до університету. Хороше, здатне дівчисько, я проти неї нічого не маю. Але її батьки категорично проти того, щоби вона жила в гуртожитку. Це ж її зіпсує, вчитися там неможливо, одні гулянки, а може, ще дещо гірше.

Але навіщо ж давати їй гроші на орендовану квартиру, якщо є Мишко і квартира його дружини? Нехай дитинка поживе у них! А що двокімнатна квартира. Інститут знаходиться зовсім поряд, подумаєш якихось 5 років. Заодно і потоваришуємо.

Від такого нахабства у мене навіть дар мови пропав. Виходить, що за ці 5 років я повинна відповідати за незнайому мені дівчину, обходжувати її, можливо, навіть допомагати матеріально. Воно мені потрібно? Відчувати себе чужою у власній квартирі. Крім того, за цей період навряд чи вдасться народити дитину. Бо ж де малюк спати буде?

Я, звісно, ​​відмовилася. І здобула нехилий такий заряд негативу. Нам почала дзвонити вся рідня чоловіка та соромити. Вимагали, щоб ми увійшли до становища, допомогли. Рідні ж, як-не-як. А свекруха зовсім здивувала. Сказала, що якщо я так ставлюся до рідних чоловіка, то їм зі мною не по дорозі. Така невістка їй не потрібна.

Найдивніше, що Мишко спочатку мене підтримував. Але після дзвінка матері категорично змінив свою точку зору. Почав мене просити допомогти. Це ж нісенітниця, і дівчисько тихе, як миша. Буде зубрити свої уроки, ми її навіть не почуємо. Все одно думати про дітей поки зарано, грошей ще не заробили.

Ось тепер думаю, а може, таки спробувати хоча б на півроку поступитися новоявленим родичкам. Нехай буде складно і некомфортно, зате я в їхніх очах стану позитивнішою, чи що.

Хоча подруги мене відмовляють усіма силами. Але давайте по-чесному: не розлучатися ж нам через цю нісенітницю?

Related Post

Іван почав ревнувати матір до Ігоря, що вона більше його любить і допомагає у всьомуІван почав ревнувати матір до Ігоря, що вона більше його любить і допомагає у всьому

Я знаю одну сім’ю, яка, на перший погляд, звичайна, без особливих проблем. Складається вона з батька, матері та двох синів. Мати працює бухгалтером, батько торговець фруктів, один син працює в

Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверимаСиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима

Ми з Іваном на кухні були, коли дочка зі школи повернулася. — Мам, тут твої ключі в передпокої валяються, я їх в сумку покладу. — Кілька хвилин була тиша, а