Тетяна приїхала на похорон чоловіка сестри Тамари. Пригнічена горем вдова сиділа біля труни. Народу йшло багато, всі хотіли попрощатися з покійним, несли квіти, висловлювали співчуття.
Син Тамари зустрічав усіх та розповідав, що батько наробив великих боргів, а тепер усе це впаде на їхню родину. На похорон грошей немає, за поминки треба платити.
Багато хто шкодував Тамару, давали гроші, переказували Максиму на карту. Таня довго спостерігала за цим, навіть прикинула скільки Максим назбирав, доки вона стояла майже поряд.
У бухгалтера завжди калькулятор у голові. Грошей вистачило б на все, навіть на пам’ятник. А доки її не було поряд, народ теж йшов, майже всі давали.
Таня теж грошей дала, як без цього, ким вона перед сестрою виглядатиме. П’ять тисяч поклала в коробку, спеціально для цього приготовлену.
Усміхнулася, порівняла її з шапкою, з якою милостиню просять. Тільки там дріб’язок, а тут купюри, пристойно вже набралося.
Максим якось дивно подивився на Тетяну, начебто цього мало. Таня навіть чекала, що той їй скаже про це, та він промовчав.
Похорон, поминки, плач. За рік сестра вирішила пам’ятник чоловікові ставити, по всій рідні знову пройшлися. Скільки зібрали – історія замовчує.
Але коли просили, то оголосили мінімум – три тисячі, менше ніхто не дає, але більше – краще. Тетяна знову прикинула, й більш як три тисячі не дала.
Родичів багато, мабуть, і напис можна зробити золотими літерами, а то й статую покійного на його зріст замовити.
Не столиця ж, там звичайно дорожче було б, а просте містечко, навіть не обласний центр. Нехай збирають, мабуть, і справді потреба. Хотіла з сестрою поговорити, але Тамара в сльози вдарилася, нічого не вийшло.
***
Минуло ще пів року. Тамара подзвонила сестрі.
– Таня, ти ж нам допоможеш? Максим роботу втратив, тепер ми взагалі без прибутків. Моя зарплата на їжу йде, а ще комуналка. А в нього діти, дружина.
– Батьки мого чоловіка покійного від спадщини не хочуть відмовлятися. Їм виплатити треба за їхні частки. Що робити?
– Ми намагалися, платили, але тепер аж ніяк. У всіх уже просили, трохи й треба скинутись. Ти ж сестра моя, допоможи. Інакше доведеться все продати, я без житла буду, Максим теж.
– У мене зараз немає, але з премії перекажу.
– Багато треба, тисяч п’ятдесят, зможеш? Звичайно ж, треба більше…
Тетяна остовпіла. Щось дивне відбувається, вирішила вона. Гроші збирають уже не вперше. А в кого ж дізнатися? У родичів покійного?
Ніяково та й не спілкувалася Тетяна з ними ніколи близько. Поки думала, із нею вони зв’язалися самі. Спершу написали, потім подзвонили.
Виявляється родина Тамари, зокрема вона сама і Максим – не бідують. Небіжчик залишив пристойні накопичення, Максим зміг взяти іпотеку.
Батьки покійного нічого не вимагають, будинок одразу було оформлено на Тамару. Пам’ятник поставлений зовсім невеликий та дешевий. Боргів немає, якщо не брати до уваги іпотеку Максима.
Родичі всі відмовили у “допомозі”, а Тамару та Максима тепер називають аферистами. Правдою виявилося лише те, що Максима звільнили. Боргів набрав, а віддавати не хоче.
Тетяна довго мізкувала, як таке може бути. Адже сестра ніколи раніше не брехала, але грошей просила. Коли вона такою стала? А може, вже тоді все було брехнею?
Безневинні прохання – п’ять, десять, скільки зможеш. З миру по нитці – голому сорочка. Нашкрябали на внесок по іпотеці, а платити як? Максим без роботи залишився, діти, дружина у декреті.
***
– Не можу тобі грошей вислати, премію не дали, сказали згодом, – Тетяна теж вирішила збрехати.
– Коли? Ти мене підвела, вся надія була на тебе. Усі скинулися, окрім тебе! Саме цих грошей і не вистачає.
– Позич у чоловіка, у дітей. До речі, діти твої могли б допомогти, це ж їхній брат. Ми в біді, колись і тобі знадобиться допомога. Або їм. Ми завжди готові. Все повернеться.
– Поки що ніяк, гроші всім потрібні. Самим би хтось допоміг.
– Не чекала від тебе, а ще сестра!
Тамара кинула слухавку, а Тетяна почала дзвонити дітям. Раптом і до них тітка дістанеться.
Як там справи у Тамари та її сина, Тетяна не знала. Спілкуватись сестри припинили. Виявляється, син Тетяни просто послав тітоньку, сказав, що все знає і не бере участі в примусовій благодійності. Сказав за себе, за матір та за сестру! Як кажуть, – за що боролася, недолуга…
Як вам витівки Тамари? Нікого вона вам не нагадує? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
