Не претендую на найшвидший шлюб у світі, але я сама від себе не очікувала, що подам на розлучення через два місяці після весілля. Ніколи себе не вважала легковажною.
Та й шлюб не був необдуманим. Ми два роки зустрічалися, з яких рік жили разом. І мене все в моєму чоловікові влаштовувало. Напевно, найбільше мені подобалося, що він не був схожим на мого батька. Це для мене було дуже важливим моментом, бо до батька у мене дуже змішані почуття.
З одного боку, батько багато мені дав. Це й освіта, і різні гуртки, що розвивають, і був часом дуже милий. Я впевнена, що він любив мене. Але це був лише один бік цієї людини. З іншого боку, це був домашній тиран, який вважав, що йому вдома належить тільки жерти та спати, а все інше – це жіноча робота.
Ні разу на моїй пам’яті він не помив бодай ложку. Жодного разу нічого не приготував, навіть чай йому наливали або мама, або я. А якщо батькові сміли суперечити, він міг у стіну запустити тарілку, гримнути по столу так, що чашки підстрибували, репетувати до дзвону люстри.
Мама працювала, але на ній тримався весь будинок, а коли я підросла, то приєдналася до неї. Ми готували, прибирали, обслуговували, і у нашій сім’ї це вважалося нормальним.
Мене мама з батьком виховували так, що чоловік удома нічого робити не повинен. Максимум – це дістати з холодильника їжу та розігріти її. Але це вже було поганим тоном і приводом для осуду.
Мене так виховували, але мені це виховання не подобалося. Я не хотіла собі таку саму модель сім’ї. Ні, ми з чоловіком будемо обидва працювати та обидва займатимемося будинком. Ось це я вважаю нормально.
З моїм нареченим так і було. Він міг спокійно помити посуд, приготувати вечерю, завантажити речі у пральну машину, сходити до магазину.
Я уявлення не мала, чи є в нього чисті шкарпетки, труси та сорочки. Я вважаю, що доросла людина про це повинна піклуватися сама, виняток може бути в поодиноких випадках.
Ми з чоловіком рік прожили під одним дахом. Тому коли він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, я без зайвих роздумів погодилася. А чого зволікати? Мене чоловік влаштовував, у побуті у нас за рік конфліктів не виникло, можна й під вінець. Нам ще дітей планувати, а час не стоїть на місці.
Весілля відсвяткували весело, потім поїхали відпочивати на два тижні. У відпустці теж все було чудово, але там я могла і не звернути увагу на якісь дрібниці. А потім ми повернулися додому та почалися звичайні будні. Ось тут наш ідеальний союз і посипався. Чоловік почав семимильними кроками перетворюватися на мого батька.
Він припинив мити посуд, припинив готувати, та він навіть свої речі тепер до кошика з білизною не доносив! Я спочатку мовчки все робила, сподіваючись, що ось-ось все налагодиться, але це не дало жодного позитивного результату.
І ось, я почала відповідати за весь побут, а чоловік робив мені зауваження. М’яко, без агресії, але він вказував мені на те, що мені варто краще намагатися у господарюванні.
Наприклад, готувати варто різноманітніше, а вдома потрібно підтримувати чистоту завжди, а не коли в тебе бажання є. І таких причіпок ставало більше.
Це не могло не вилитися у скандал. Мене цікавило головне питання – що трапилося з чоловіком? Чому він так змінився? Адже раніше у побуті ми чудово ділили обов’язки, ніхто нікого не напружував. Я не була в ролі домопрацівниці.
– Раніше ми не були одружені, а тепер у тебе з’явилися обов’язки, все логічно, – заявив мені чоловік і нагадав, що я маю попрасувати йому сорочку.
Я через два дні з’їхала до подруги, ще за кілька днів подала на розлучення, бо чоловік так і не зрозумів, що мене влаштовували партнерські стосунки, а бути покоївкою при пані – це не для мене.
Ось так я вийшла заміж. Тепер усім потенційним кандидатам влаштовуватиму допит і всілякі перевірки. Виявилося, що простого жити разом для перевірки адекватності обмаль.
