Ми з університетських років дружили з однією дівчинкою. Вона була досить розумною, успішно навчалася і мала хорошого перспективного хлопця. Я жила на орендованій квартирі сама. Квартирка була зовсім маленька. В кімнаті вміщалися лише двоспальне ліжко та шафа купе. Але студентці більше не треба було.
Тим паче, що я дуже багато часу працювала і з’являлася я додому лише поїсти, перевдягтися та поспати. Звісно більшість дівчат з моєї компанії дуже любили приходити до мене, тому що там не було обмежень користування кухні чи ванни як в гуртожитку.
Маринка – моя найкраща подруга, гостювала в мене частіше ніж всі разом взяті. Чесно сказати ми як сестри були. Я не зустрічала ще такої самовідданої і дуже щирої особи. Іноді мені навіть здавалося, що її чесність то не плюс, а її мінус.
Вона абсолютно не вміла брехати. Я розумію що це гріх і все таке, але тим не менш, доводилося ж. І вічно через те що її потім гризла совість ми втрапляли з дівчатами в халепу. Так було і тоді, коли ми принесли від групи дорогу каву як презент для викладача, а він подумав, що то від нас 4. Ми і не стали сперечатися, а Маринка потім все розказала іншим. Я розумію не правильно це, не гарно, але ми студентами були, що поробиш.
Пройшло багато років, ми з Маринкою дружили, наче і не було цих 7 років після універу. Ми ж з нею і вогонь, і воду пройшли. Але щось з нею сталося. Я тільки потім зрозуміла, що вляпалася подруга моя, по самі вуха.
Вона дуже сильно закохалася в друга свого чоловіка. І одного разу у них сталося,ну, самі загалом розумієте. Маринка прибігла в сльозах, клялася що жалкує, і якби повернути час назад, то навіть дивитися в його бік не стала б. Казала що любить свого Валеру. Я повірила, підтримала, словом, навіть план придумала, буцім-то ми в цей час запивали горе кавою в найближчому кафе,бо мене кинув хлопець. Ми дійсно розійшлися, але по іншій причині.
Ми вирішили, що коли друг Валери пригрозить все розповісти йому, то ми будемо діяти. Я навіть підговорила свого колишнього підіграти, хоча він і говорити спочатку не хотів зі мною, бо я об його голову трішки раніше келих розбила, сварилися ми.
Коротше непросто мені було все організувати. Сталося так як гадалося, і Валера почав вимагати з Марини пояснень. Я почала втілювати свій план. І все спрацювало, а потім, через 5 днів Маринка різко перестала слухавку брати.
Я вже грішним ділом подумала, що Валера її щось дізнався і у них там розбір польотів, або ще що страшніше. Так от, прилітаю до них на квартиру, а вони не відчиняють. Я ті двері ледь з ноги не винесла. Виходить Валера і починає мене звинувачувати в тому, що я начебто брехуха,що совісті в мене немає. Що це через мене і мій дурний вплив його янголятко так вчинило. Це янголятко, навіть не відчуваючи за собою провини також мене звинуватило в тому, що не треба брехати. Виявляється вона в той же вечір після нашої вистави все розповіла, виклала як на духу, з деталями.
Так вони тепер навіть з тим гадом спілкуються, що її шантажував. А я ворог номер один. І що в голові у людей?
