– Ти знову до неї?
Тетяна свердлила поглядом чоловіка. Андрій продовжував натягувати взуття.
– До дітей, Тань! До дітей, а не до неї, – промимрив Андрій, зав’язуючи шнурки. – Скільки це можна обговорювати?
Тетяна мовчала. Губи стиснулися в тонку лінію. Вона хотіла сказати стільки всього, але слова застрягли десь у горлі, утворюючи болючу грудку.
– До весілля тебе це влаштовувало, – продовжив Андрій, підводячись і дістаючи куртку з вішалки. – Ти ж знала, що у мене діти. Я тобі одразу все розповів. Ти казала, що розумієш. А зараз що? Істерики? Допити?
Тетяна стиснула зуби ще сильніше. Андрій накинув куртку на плечі й, не дочекавшись відповіді, вийшов за двері. Замок клацнув, і вона лишилася сама.
Пройшло кілька секунд, перш ніж Тетяна змогла зрушити з місця. Ноги наче налилися свинцем. Вона сіла на диван у вітальні. Увімкнула якийсь наївний серіал. Фоновий шум. Хоч щось, щоб заглушити думки.
Вони з Андрієм були разом три роки. Два з них – у шлюбі. І так, вона все знала від початку. Що він в розлученні, що в нього двоє дітей, – хлопчик і дівчинка.
Андрій розповів про них на третьому побаченні. Тоді Тетяна посміхнулася. Сказала, що це не проблема. Що вона усвідомлює. Що діти не завада.
Тепер ці слова здавались їй наївними, безглуздими.
Тетяна прикрила очі долонею і зробила глибокий вдих. Стримувати сльози ставало дедалі важче. Груди стискало так, ніби давила на них невидима плита.
Згодом терпіти стало неможливо. Двічі на тиждень стабільно: вівторок та субота. Андрій йшов у будинок колишньої. На словах – бачитись з дітьми. Але він залишався там на вечерю. Проводив час із колишньою дружиною Ольгою.
Тетяна розуміла, що це безглуздо. Вона довіряла чоловікові. Або принаймні, намагалася себе в цьому переконати. Але щось усередині підказувало, що настає біда. Якесь невиразне передчуття, від якого ставало моторошно.
Коли Андрій йшов, Тетяна залишалася одна у квартирі. Вона вдавалася до самоаналізу. Корила себе за те, що не може твердо відстояти свою думку. Що піддається на вмовляння та обіцянки чоловіка. Що мовчить, коли треба було кричати.
Вона схопила телефон та швидко набрала повідомлення подрузі.
“Він знову в неї”.
Телефон завібрував – вхідний дзвінок. Олена.
– Алло, – Тетяна взяла слухавку, намагаючись, щоб голос не тремтів.
– Танько, ти що твориш? – Олена не стала ходити кругом та навколо. – Скільки це можна терпіти? Він тобі зраджує, це ж очевидно!
– Ні, Олено, ти не розумієш, – почала було Тетяна, але подруга перервала її.
– Чудово я все розумію! Він двічі на тиждень іде до колишньої дружини. Залишається там до ночі. І ти мені розповідатимеш, що вони там грають у Лего з дітьми?
Тетяна провела рукою по обличчю. Вона знала, що Олена має рацію. Але сказати це вголос, означало визнати, що її шлюб – це фарс.
– Він каже, що між ними нічого немає, – тихо промовила Тетяна. – Що він там лише заради дітей?
– Боже, яка ж ти наївна, – зітхнула Олена. – Таню, я тебе благаю – розплющ очі! Нормальні мужики не проводять пів вечора у колишніх дружин.
– Нормальні мужики забирають дітей до себе, гуляють із ними, а потім відвозять назад. А твій сидить у неї на кухні, їсть її борщі й, швидше за все, тримає її за руку, коли діти не бачать.
– Олено, досить, – Тетяна стиснула телефон сильніше.
– Досить? Добре. Але запам’ятай мої слова. Ти ще сьорбнеш із ним. І коли це станеться, не кажи, що я тебе не попереджала!
Розмова закінчилася. Тетяна дивилася в стелю. На екрані телевізора хтось голосно сміявся. Але їй було байдуже.
Андрій повернувся ближче до опівночі. Тетяна чула, як чоловік роздягся у коридорі. Як пройшов у ванну кімнату. Андрій ліг поряд, і Тетяна одразу відчула запах чужих парфумів. Солодких, нудотних.
Вона не спитала, чому затримався, бо не було сили. Але Андрій сам заговорив, влаштовуючись зручніше.
– Вибач, що пізно. Доньці потрібно було зробити виріб у садок. От я й допоміг, – промимрив Андрій, уже заплющуючи очі. – Вона таку корову з шишок зробила. Смішна вийшла.
Тетяна кивнула у темряві, хоч Андрій цього й не бачив.
Так тривало ще кілька місяців вівторками та суботами. Повертався, щось мимрив про дітей. Нудотний запах чужих духів. Відмовки.
А згодом Андрій змінився. Став більш похмурим та замкнутим. Цілими вечорами міг сидіти, дивлячись у телефон, насупивши брови.
Тетяна намагалася розпитувати, що сталося. Але Андрій відмахувався, та бурчав щось невиразне і йшов в іншу кімнату.
За кілька тижнів чоловік повідомив Тетяні новину:
– Слухай, ми у п’ятницю йдемо на подвійне побачення.
Тетяна обернулася, здивовано підійнявши брови.
– З ким?
– З Ольгою та її новим чоловіком.
У Тетяни немов гора з плечей впала. Значить, в Ольги є хтось? Отже, Андрій не був із колишньою? Не зраджував? Усі її страхи були марними?
На обличчі Тетяни з’явилася посмішка. Вона розвернулася до чоловіка, обійняла його за шию.
– Звичайно, ходімо.
П’ятниця настала швидко. Тетяна навіть купила нову сукню. Світло-блакитну, що обтискає фігуру. Вона хотіла мати гарний вигляд. Хотіла показати Ользі, що вона гідна Андрія. Що вона – правильний вибір.
Вони прийшли в кафе на іншому кінці міста. У затишне місце з дерев’яними столиками та м’яким світлом. Ольга вже сиділа за столом разом із чоловіком років сорока. Високий, спортивний, із приємною усмішкою.
– Привіт, – Ольга встала, щоб привітатись. – Це Максим.
Вона виглядала добре. Струнка, доглянута, красива жінка. Максим кивнув, стискаючи руку Андрію. Вони розмістилися за столом.
У Тетяни було гарне передчуття. Вечір мав пройти спокійно. Вони познайомляться, поговорять, і всі розійдуться додому.
Але подвійне побачення виявилося жахливим.
Весь вечір Андрій поводився так, ніби намагався відбити у суперника колишню дружину. Він постійно переривав Максима. Демонстративно показував, що знає Ольгу краще.
Максим запропонував замовити піцу із перцем. Андрій одразу втрутився:
– Ольга не любить гостру.
– Я знаю, – спокійно відповів Максим. – Ми вже обговорювали це. Ти перервав мене, я не встиг сказати, що це для нас замовлення. А Олі щось інше візьмемо.
Але Андрій не вгамовувався.
– А пам’ятаєш, Оль, як ми з дітьми їздили на море? – Продовжив чоловік Тетяни, повністю ігноруючи Максима. – Мишко тоді медузу на берег притяг. Думав, що то іграшка.
Ольга кивнула, але на її обличчі читалося роздратування.
– Андрію, це було давно, – сказала колишня дружина, намагаючись змінити тему.
Але Андрій продовжував. Розповідав історію за історією. Про дітей. Про їхнє спільне минуле. Про те, як вони разом вибирали візок для доньки. Про те, як ночами не спали, коли у сина були кольки.
Тетяна сиділа мовчки, стискаючи в руках склянку з водою. Кожне слово Андрія дряпало по болючому. Вона бачила, що й Ользі це неприємно.
Колишня дружина намагалася зупинити Андрія поглядом, перекладала розмову на інше. Але чоловік Тетяни наче не помічав цього.
І Тетяна все зрозуміла. Андрій ще не відпустив колишню. Він усе ще тримався за неї. Все ще чіплявся за їхнє спільне минуле, за дітей, за спогади.
А вона – Тетяна – була тут зайвою. Запасним варіантом. Тимчасовою заміною.
У неї задзвонив телефон, – робот від банку. Але Тетяна вчепилася за можливість. Вона вдавала, що розмовляє з мамою. Що трапилося щось термінове.
– Вибачте, мені треба піти. Це важливо.
Ніхто не тримав її. Андрій навіть не обернувся. Тетяна вийшла із кафе. Швидко спіймала таксі та поїхала додому.
У квартирі Тетяна дістала велику валізу. І почала складати речі. Терпіти поведінку чоловіка вона більше не могла.
Андрій прийшов за годину. Невдоволений, злий. Він побачив Тетяну, валізу біля її ніг.
– Що відбувається?
Тетяна підвела на нього погляд. Очі були сухі. Сльози скінчилися десь між светрами та джинсами.
– Я від тебе йду, – просто сказала Тетяна.
– Що? Куди? – Андрій насупився.
– Куди завгодно. Аби, якомога далі звідси, – Тетяна одягла куртку. – Сьогоднішня зустріч розплющила мені очі на правду. Ти все ще любиш колишню! Ну, або просто не можеш її відпустити. Не знаю, що гірше.
– Про що ти? – почав Андрій, але Тетяна підійняла руку, зупиняючи його.
– Не треба! Не треба мені брехати! Я бачила, як ти поводився. Ти намагався відбити її у Максима! Весь вечір ти демонстрував, що вона твоя! Що між вами все ще є зв’язок! А я там була зайвою.
Андрій мовчав.
– Я не збираюся бути запасним варіантом, Андрію, – продовжила Тетяна, взявшись за ручку валізи. – Більше не буду. Я йду.
– Таню, почекай, – нарешті видавив чоловік.
– Ні, – похитала головою Тетяна. – Я тебе кохаю. Але це кохання перегорить, переболить. Зате я збережу хоча б залишки своєї гідності.
Вона вийшла за поріг. Андрій просто стояв і мовчки проводжав її поглядом. Не зупинив, не попросив залишитись. Навіть не спробував порозумітися!
Тетяна викликала таксі та поїхала до батьків. У машині вона дивилася у вікно на нічне місто і думала тільки про одне – нарешті вона вільна.
Одного тільки вона не розуміла, – навіщо було ламати комедію з розлученням, якщо є почуття? Навіщо було втягувати її в цей любовний трикутник? Хай живуть, – прапор їм в руки!
Але, не все так сталося, як Андрію хотілося! Ольга таки стала дружиною Максима! А Андрій залишився, як то кажуть, як лайно на цідилку!
З дітьми він тепер зустрічається на нейтральній території. Нарешті з’явилася людина, яка вказала на його місце в родині колишньої. От що буває, якщо за двома зайцями побіжиш…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
