Ми живемо з старенькою бабусею, вона до нас переїхала ще 2 роки назад, коли я пішла в декрет. Думали допомога мені буде, її житло продали, склалися в ремонт, в неї окрема кімната в дальній частині будинку, там ні галасу дітей, ні стукання тарілок зранку, живи і радій. Пенсію її ніхто не чіпає, їсти вариться на всіх.
Але є одне але. Бабуся дуже забобонна. З мене вже сміються всі, а вона каже, раз сміються, то хай не приходять, а я ж теж, людина, хочу спілкування, в декреті крім агу та інструкції до сиропу від кашлю нової інформації нуль.
Бабця не дозволяє дитині рибу їсти, хоча малому було вже 10 місяців, все стерилізує і пере руками, воно потім таке дубове виходить без пом’яшувача тканини, ввечері не дозволяє ні сміття винести, ні підлогу протерти, ні навіть вивісити вологі речі тільки з пралки. От подумати 6 вечора, сонце ще високо, на вулиці жарко, та білизна за 20 хвилин висохне, так ні, зурочать, каже.
А дійшло до того, що коли я відкрила навстежень всі двері і вікна, зробила вдома протяг, щоб провітрити все, самі розумієте стара людина і мала дитина в домі, то залетів горобець, кружляв все, а потім його кіт з’їв. Бабця в сльози, сказала що горе велике буде. Я не звертала уваги, але цілий день вона мені торочила про те що щось має статися.
Я якраз банки з огірками закручувала, остання лишилася. Вона підходить і каже, обережно, не обпечись. Ну от що це таке, 6 рік консервацію роблю, та я цих банок перекрутила стільки що декому і не снилося, а вона все туди ж. В мене ця банка з рук висковзує, ну, далі ясно, добре що встигла відскочити і малого штовхнути собою назад. А бабця з задоволеним обличчям “все, я ж казала”.
