Скільки разів було сказано:
– Не виходьте ви заміж за чоловіків з дітьми, дівчатка! – Так, за тих самих розлучених з причепом: причеплять вони той самий причіп до вашої тонкої шийки – так, ось така жахлива тавтологія – та пізно буде!
Що – ви впораєтеся? І чужих дітей не буває? Як би не так, – дуже буває!
Те саме говорили Зої її батьки:
– Подумай гарненько! Ти ще молода: знайдеш своє щастя!
Але дівчина «упиралася рогом», як то кажуть: «Я його люблю!»
– Ну і люби собі на здоров’я! – погоджувалися батьки та дід. – Навіщо ж одразу в РАЦС пертися?
– Як це навіщо? – дивувалася Зойка. – Що ж тут незрозумілого? Це ж – весілля! І потім я стану дружиною!
– А якщо вона захоче їх віддати батькові? – поставив резонне запитання дід, маючи на увазі першу дружину та дітей.
– Чому це вона цього захоче? – вкотре здивувалася дівчина. – Вони чудово живуть у залишеній Геннадієм квартирі, з чого їй віддавати дітей колишньому чоловікові? До того ж вони про все вже домовилися!
– Та мало, з чого! – гарячкував шістдесятип’ятирічний дід, колишній військовий, який побачив життя.
Але єдина внучка виявила небачену завзятість. І рідня відступила:
– Пхни голову в ці свої шлюбні тенета. Тільки потім не скаржся!
– Навіть і не збиралася! – думала щаслива наречена, що приміряє весільну сукню. – Та й з чого їй, цікаво, скаржитися? Гена її любить, діти залишилися жити з матір’ю, що не так?
Відгриміло щасливе весільне свято і почалися будні. Кілька неділь на місяць Генка їздив на побачення з дітьми, як було домовлено.
А однієї суботи несподівано привіз їх до них: молоді жили у квартирі того самого діда. Двоє дев’ятирічних близнюків тупцювали на порозі з рюкзачками.
– Напевно, зайшли перекусити! – вирішила Зойка.
А ось і хрін вам, перекусити! Виявилося, що перша дружина захворіла. Тому пару днів дітям потрібно було десь перекантуватися, щоб не заразилися! – все це повідомив \й коханий чоловік.
Свекруха та теща виключалася: раптом літні мами захворіють після контакту з дітьми? Які вже могли заразитись!
Ну, що – все було правильно: виходило, що мамам не можна було заражатись, а їй, Зойці, можна – вже проглядалася деяка несправедливість.
Але Зоя вирішила відразу не рубати з плеча: справа життєва, та й пару днів вони вдвох із чоловіком упораються.
Але тут на неї чекав ще один сюрприз: виявилося, що чоловіка несподівано послали у відрядження! Гена працював інженером і в принципі відрядження не виключалися.
– У суботу вранці – у відрядження? – з недовірою спитала дружина. – Прямо так, одразу? А чого ж учора не сказав увечері?
– Так, зайченя – прямо так, одразу! А не сказав тому, що сам ще не знав – бос зателефонував лише сьогодні вранці! – незворушно повідомив чоловік.
І додав:
– Відкриваємо філію – налагоджуватимемо обладнання!
Ну, що: це було неприємно – у дівчини на ці вихідні були свої плани – але не смер.тельно!
Адже дід попереджав…
До того ж – уперше все можна було списати на випадковість. І Зоя списала, забувши, що випадковість – це непізнана закономірність: сьогодні всі навчалися через пень-колоду.
Два дні пролетіли зі швидкістю звуку: дівчина готувала нескінченну жрачку, водила діток в парк на атракціони та підбирала за ними по квартирі розкидані речі та фантики.
Увечері у неділю з’явився чоловік.
– Що – вже відкрили філію? Щось швидко! – здивувалася дівчина.
– Чи довго вміючи? – реготнув рум’яний Генка. – І, не спитавши, що та як, швиденько відвіз дітей назад.
– А як Галя, одужала? — поцікавилася Зоя у чоловіка, який невдовзі повернувся, й вони сіли вечеряти.
– Галя? – задумливо перепитав чоловік: так звали його першу дружину. – Звісно, заїнька, одужала!
І вдома знову встановилася рівновага. Причому чоловік навіть не спитав, як вона тут без нього справлялася.
Просто прийняв усе як належне. І – ніякого тобі гранд мерсі, ма шері!
Навіть просто мерсі – а вона чекала! А він чомусь не подякував. Це виявилось першим розчаруванням дівчини за весь час. Щоправда, невеликим, але все ж таки.
Другий дзвіночок продзвенів через пару тижнів: чоловік знову збирався іти на побачення з дітьми – два вихідні на місяць були його.
Але його знову послали у відрядження!
Ну послали й послали – нехай діти проведуть цей вихідний з мамою: потім надолужить! Але виявилось, що мама з новим кавалером їде в пансіонат.
Цього разу про цю «щасливу» подію Гена повідомив у п’ятницю вранці:
– Увечері привезу близнюків!
Ось тут уже Зоя запротестувала:
– Не привози дітей, або відмовся від відрядження на вихідні – мені самій важко!
Але виявилось, що це зробити не можна! Так – ні того, ні іншого! Вказувати босу він просто не може, а Галя має влаштувати своє особисте життя – їм же всім потім буде краще! Тому потрібно зрозуміти та пробачити, заїнька!
– Я не проти, щоб Галя влаштовувала своє особисте життя, навіть це вітаю, – запротестувала Зоя, – але чому це треба робити за мій рахунок?
– У неї є своя мама, ти та колишня свекруха – усі живуть у нашому місті! Нехай під’єднуються, врешті-решт.
– Я ж їй та дітям – ніхто! Не боїться вона залишати дітей на зовсім чужу тітоньку?
– Ти не чужа, ти моя дружина! – з пафосом промовив Гена. – І хіба ти здатна нашкодити нашим дітям?
– Нашим дітям? – здивувалася Зоя.
– Так, бо чужих дітей не буває! – Промовив Геннадій.
“Буває!” – хотіла сказати Зоя, але промовчала: дід знову мав рацію.
І знову дівчина не відмовила. Чому? Напевно, хотіла бути гарною. А якщо відмовиш – що тоді? Ні в що добре все це не виллється.
В результаті, два шибеники з рюкзачками знову опинилися у неї у квартирі, і все пішло за колишнім сценарієм.
Аж до повернення чоловіка в неділю ввечері:
– Знову все вдалося відкрити і налагодити в рекордно короткі терміни, заїнька!
Але на цей раз Зоя зажадала, щоб це було востаннє:
– Я, звичайно, не проти дітей. Але привіз – сам з ними й порпайся!
І Гена пообіцяв: “Мамою присягаюся!”
Але пообіцяти – не означає одружуватися… І невдовзі діти знову опинилися у них у квартирі.
Здогадалися, що було далі?
Правильно: тато знову зібрався у відрядження! Це вже почало ставати тенденцією чи звичкою – та і яка різниця?
Причому чоловік не просто зібрався, а, нічого не пояснюючи, поставив перед фактом і весело промовив:
– Бог любить трійцю! – це був третій візит дітей у дідову квартиру.
І, взагалі, продемонстрував вищий пілотаж нахабства:
– Свої ж люди, значить, і діти у нас спільні!
Дружина похолола – адже існували й інші прислів’я та приказки, окрім любові Господа до трійці: не буває хати без чотирьох кутів та руки без п’яти пальців. А там ще й «семеро одного не чекають» підтягнуться!
Тому перспектива у заїньки вимальовувалася хрінова.
І тоді вона зателефонувала коханому дідові: чоловік, на той час, уже відбув на “розкручування” чергового об’єкта.
А з дідом вона завжди мала контакт. Та й розумів він онуку краще, ніж його син із дружиною – батьки Зойки.
– А твій де це? На Кудикиній горі! Я правильно думаю? – поцікавився полковник у відставці.
– Так! – шморгнула носом онука, що проштрафилася.
– Навішав локшини на вуха своїй заєньці, а сам поскакав до такої матері? Так? – підколював дівчину дід. – Ну, нічого – все виправлятимемо, наївна ти моя: готуйся!
– Тільки попереджаю: можливо, позитивного результату не буде!
А вона вже й не хотіла жодного позитивного результату! Хай тільки приберуть цих нахабних близнюків.
– А якщо з ними доведеться прибрати ще декого? – єхидно поцікавився дід. – За компанію, так би мовити? Згодна будеш, чи як?
І дівчина, після невеликого роздуму, відповіла:
– Згодна.
І вона, справді, була вже згодна…
– Тоді виїжджаю! – резюмував чоловік.
Незабаром приїхав рішуче налаштований відставник. І одразу в будинку почалася движуха.
З дитячого телефону спочатку зателефонували татові Гені, потім мамі Галі – тут вони точно візьмуть слухавку: діти ж!
В інших випадках вони були недоступні – все було продумано до дрібниць.
Розмовляв дід, який популярно пояснив обом:
– Я зараз дзвоню у поліцію та опіку, бо в моїй квартирі опинилися двоє зовсім незнайомих мені малолітніх дітей.
– Не зрозуміло, як опинилися тут, причому, без супроводу дорослих. А головне – навіщо?
– Навіщо мені, людині похилого віку, привезли двох малолітніх? Щоб що? Щоб потім мене покарали, невідомо за що?
– А заразом, до речі, і вас, батьків!
– А нас за що? – зовсім щиро здивувався потривожений Гена, який уже на той час роздягся в місцевій сауні: а ви думали, що він справді їздить у відрядження?
Так, сауна з друзями та риболовля: так проходила «розкрутка нового об’єкта».
– То це ж ти привіз дітей до мене у квартиру! От і поясниш у поліції, з якою метою ти це зробив! – пояснив дід дружини.
– Тому, якщо за годину ніхто з вас тут не з’явиться, дітей заберуть туди, куди забирають усіх «знайденців».
– І потім будете всім доводити, що ви мали на увазі, дбайливі тато з мамою!
– Але ж Зоя в курсі! – намагався щось пояснити родичу Гена.
– До чого тут Зоя? Це ти, мабуть, не знаєш, що Зоя не має жодного відношення до цієї квартири, – обірвав його дід. – Господар тут я! Отже, час пішов!
Тими ж словами було все висловлено і мамі діток: чи треба говорити, що обидва з’явилися через пів години – «відрядження» Геннадія закінчилося, не розпочавшись.
– Ти ще пошкодуєш! – на прощання впустив Зої Генка, який відразу розгубив свій блиск: на нього теж чекав зібраний рюкзачок…
– Жалів вовк кобилу! – без емоцій відповів суворий відставник. І додав: – Пливи, крокодил – тут тобі нічого не відламається!
– І діток своїх забери: коротше, Генаша, Зоя вже не Ваша!
І вони вчотирьох «попливли».
– Ну і слава Богу! – резюмував відставник. – Не дуже шкодуєш? Хоча про що це я…
Чи шкодувала Зоя про втрату чоловіка? Мабуть, шкодувала.
Але він, як виявилося, йшов лише у комплекті з двома не дуже вихованими чадами: а це вже був зовсім інший коленкор.
А про зовсім чужих, безцеремонних близнюків, звичайно ж, жаль не було: вони Зої за дарма не здалися. Тому вона першою подала на розлучення.
Їх розлучили швидко – гордий Гена образи не пробачив. Так закінчилася ця історія про чергове велике кохання.
Але скільки їх ще буде, цих великих кохань! Тільки не варто одразу поспішати з офіційним оформленням стосунків – та ще морока, – дід, як завжди, мав рацію…
А ви що скажете про батьків з “причепом”? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
