Мені 32 роки. Заміжня майже 7 років. Двоє дітей. Чоловікові ніколи не зраджувала, та й він мені теж.
Живемо досить непогано, дружно. Як в будь-якій сім’ї, є докори і образи, не без цього.
Проблема в тому, що мій чоловік – рибалка-мисливець, часто залишає мене з дітьми одну їдучи на 2-3 дня. Повертається, звичайно, не з порожніми руками, та й завжди знаю, де він і з ким, думок навіть про зраду бути не може.
Але мені не вистачає його уваги, теплоти, залицянь, красивих слів. Ні для кого не секрет, що жінка любить вухами і хоч іноді хочеться чути, що ти кохана.
Зовсім недавно, місяця 3 назад, в месенджері, в загальній групі, я познайомилася з чоловіком, спілкуємося щодня, він теж одружений. Обмінюємося фотографіями, один раз навіть бачилися, мигцем. На зустрічах ніхто не наполягає, та й часу на них немає ні у мене, ні у нього.
Пише він, звичайно, шикарні слова (красива, приваблива, і т.д.) про те, що хотів би близькості зі мною.
Вся дивина в тому, що і я б від інтиму з ним не відмовилася: він досить цікавий і привабливий, і з’явилося якесь відчуття закоханості в цю людину, навіть потяг до нього є.
Тягне як магнітом, але знаю, що чоловікові не зможу зрадити – це зрада, тим більше він переді мною ні в чому не завинив.
Як бути, не знаю. Рано чи пізно листування повинно до чогось привести: або до зради, або до свого логічного завершення. І припиняти переписку не хочеться – приємно, коли хтось сторонній робить компліменти, яких від чоловіка не добитися, але боюся наслідків. Порадьте, як бути. Перший раз в такій ситуації і як з неї вийти, не знаю.
