Я раптом одружена (неофіційно). Різниця у віці 10 років (я старша). Дуже сильно люблю чоловіка, і донедавна все було добре.
Заради цієї людини я розлучилася з першим чоловіком, з яким прожила 17 років та народила трьох дітей. Це було не спонтанне рішення, не під впливом пристрасті. Ми цілий рік то зустрічалися, то розлучалися.
Було багато сумнівів, страхів, роздумів і з його боку, і з мого, але все ж таки зважилися. Жили щасливо, навіть наважилися народити спільну дитину. Довго не виходило, але 1,5 роки тому сталося чудо. У нас народилося чудове маля.
Нашому щастю, не було межі. Чоловік дуже любить сина, я теж. Але через пів року після народження дитини, у наших стосунках пішла тріщина. Чоловік багато працював, часто затримувався допізна. Ми все менше проводили час разом. Нікуди не ходили. З дитиною я весь час була одна.
Спочатку ставилася з розумінням, потім стала натякати, що непогано було б піти разом погуляти з дитиною чи зайнятися чимось разом! Чоловік відповідав що, все розуміє, так, було б непогано, але, вибач, немає часу.
Потім я помітила, що чоловік став приходити додому якийсь неадекватний. Почала підозрювати його у поганому. Почала ставити питання, його це дратувало, він доводив, що нічого не вживає, закінчувалося все скандалом. У цьому пеклі ми живемо вже рік.
Нещодавно він мені таки зізнався (коли я вже приперла його до стіни), що вживав, але вже покинув. Повірила. Пригрозила розлукою, якщо ще раз повториться. Під присягою обіцявши, що все скінчилося. І кілька днів він справді був такий, як раніше. Добрим, люблячим, дбайливим.
Але нещодавно знову прийшов, я впізнала цей стан. Зібрала речі, він пішов, але протягом тижня приходив щодня під різними приводами. То щось забув, то сина побачити, то поговорити. Вибачається, просити дати ще шанс, але я не вірю, що він зав’язав.
Пропонувала звернутись до фахівця, відмовився. Я дуже хочу повернути його назад та жити як раніше. Адже було все добре. Що сталося? Я не турбувала його, мозок не виношу. Можу дуже багато пробачити. Тим більше люблю його і досі. Вірна, не гуляща, намагаюся все встигати, і по дому, і з дитиною, і слідкувати за собою. Готую смачно, грошей не вимагаю.
Що не так? Ставила йому ці запитання. Думала, може я десь накосячила, може, роблю щось не так, може проблеми у нього якісь? Але ні. Він сам не знає, чого так поводиться і що його на це штовхнуло.
Я як у болоті якомусь. Виходу не бачу. Руки вже опускаються. Не знаю, чи варто боротися за збереження сім’ї, любові чи наполегливо послати його кудись якомога далі, перехворіти і жити далі? Час лікує.
Мама все життя відмовляла мені у підтримці, навіть у найменшій. А ще вона ніколи не…
Насправді ніщо не віщувало біди. Зрозуміло, я помічала, що Андрій завжди виглядає з голочки, обожнює…
Я дуже рада, що мама зважилася у свої сорок вісім років почати все з чистого…
Моя сестра минулого року отримала цікаву пропозицію щодо роботи та поїхала за контрактом на чотири…
Наша сім'я не скажу, що була дуже багатою, але цілком заможною. Батьки оплатили нам з…
Мій чоловік - Андрій - єдиний "дорогоцінний синочок" Тамари Павлівни. Чи треба говорити, що вона…