Скоро 20 років, як я одружена з прекрасним чоловіком. У нас із Сашком підростають сини – погодки, старший з яких цього року закінчує школу. І весь цей час у нас були чудові стосунки із родичами чоловіка. Або мені так здавалося?
Все почалося рік тому. Свекруха, якій на той час ледве виповнилося 70, раптово почала скаржитися на погіршення здоров’я. І рухатися їй важко, і нагинатися, і серце коле, і аритмія замучила.
Терапевт уважно вислуховував скарги, призначав обстеження, аналізи. Але жодних серйозних хвороб, на щастя, не виявив.
Свекруха не здавалася і стабільно викликала лікаря додому щотижня. Мабуть, лікар вирішив підстрахуватися, і нашу Антоніну Василівну відвезли до лікарні.
І хоча свекруха живе за чотириста кілометрів від нас, мій чоловік, не замислюючись, узяв відпустку й одразу помчав до матері. Вердикт кардіолога – для свого віку абсолютно здорова – порадував усіх, окрім свекрухи.
Через пару днів після повернення з лікарні свекруха заявила:
– Мені важко доглядати собаку, забирайте її або віддавайте, кому хочете!
До речі, свекруха живе у селі у впорядкованому приватному будинку. Для собаки побудований просторий вольєр, догляд за собакою мінімальний, тільки корм насипати та міняти воду.
А “роботу” свою Грей виконував чудово – чужі у двір не заходили. Але жодні аргументи на бабусю не діяли. Довелося перевезти собаку до нас та прилаштувати до друзів.
Після лікарні свекруха перестала скаржитися на погане самопочуття. Але часто посилалася на втому, поганий сон та відсутність апетиту.
– Схоже, у твоєї мами депресія, – висунула припущення я. – Давай покличемо її погостювати на кілька тижнів.
Але їхати до нас Антоніна Василівна категорично відмовилась. Мовляв, шумно у нас, та й тісно у квартирі вп’ятьох, та й місто наше їй зовсім не до душі… А ось до Ірочки вона б із задоволенням перебралася.
Ірина, старша сестра мого чоловіка, мешкає у великому обласному центрі. У них з чоловіком невелика двокімнатна квартира, яку вони переробили в студію після від’їзду дочки, яка вийшла заміж.
Не найкращий варіант для немолодої жінки, але для зміни обстановки на тиждень цілком прийнятно.
– Чим ти слухаєш маму, Сашко? – знервовано запитала Ірина. – У мами вже вік, їй важко одній. Її потрібно не в гості запрошувати, а забирати назовсім!
Свекруха підтвердила слова Ірини. Виявилось, Антоніна Василівна давно мріє перебратися ближче до дочки. Жінці не вистачає уваги та турботи, вона втомилася від нелегкого сільського життя та вирішила, що настав час пожити у місті.
Ми трохи здивувалися словам нашої бабусі. Вона завжди любила свій будинок, землю і жартувала з життя в “мурашниках”. А зараз свекруха казала тільки одне – хочу до міста. І переконати її не виходило.
“Можливо, їй нудно і самотньо”, – подумали ми.
Сашко зв’язався з Іриною та запропонував винайняти квартиру для матері в нашому районі. Вартість оренди у нас нижча, ніж у великому місті, мені не важко доглядати свекруху, та й хлопчики будуть відвідувати.
Але родички Сашка категорично відмовилися від цього варіанту. По-перше, Антоніна Василівна хотіла жити лише поруч із дочкою. А по-друге, орендна квартира жінок не влаштовувала.
– Як ти можеш пропонувати мамі жити в орендованій квартирі? Без прав, без гарантій! Вона варта кращого, ніж на старість років блукати чужими кутами. Ми просто повинні купити їй квартиру! Продамо мамин будинок і додамо суму, якої буде бракувати. – ультимативно заявила сестра.
– Батьківський будинок коштує копійки, а грошей на покупку нерухомості у нас просто немає, – говорив чоловік.
– Немає грошей – бери кредит! Який ти син, якщо рідній матері не можеш забезпечити гідну старість! – Ірина була невблаганна.
Чоловік втратив сон і апетит, був стривожений і збентежений. Адже великих накопичень ми не маємо, іпотека за квартиру досі не виплачена, а машина куплена в кредит.
Старший син готується до вступу, а для навчання теж знадобляться гроші. І вишенька на торті – Сашко три місяці тому втратив роботу та єдиним доходом нашої родини залишається моя зарплата.
Для родичок чоловіка наше фінансове становище не є таємницею. Але Ірина продовжувала дзвонити через день і тиснути на брата.
Голос свекрухи телефоном ставав все сумнішим. Якоїсь миті чоловік здався і пішов в банк. На щастя, у кредиті йому відмовили.
Я довго стримувалася, вважаючи що не маю права втручатися в ситуацію. Але згодом не витримала. Розмова з Сашком вийшла емоційною.
Не обійшлося без докорів та звинувачень з мого боку. Але перебиватися з хліба на воду і ставити хрест на майбутньому сина через блаженство сестри чоловіка я не збиралася.
Неймовірно, але цей скандал розплющив очі Сашку. Він запропонував сестрі оплачувати половину вартості орендного житла для матері та допомогу з переїздом. А від купівлі квартири у складчину відмовився. У відповідь чоловік почув багато неприємного про себе, дружину-марнотратку та дітей із завищеними потребами.
Спілкування з Іриною зійшло нанівець. Два місяці вона не відповідає на дзвінки та ігнорує повідомлення.
Тим часом свекруха повеселішала, вирощує розсаду, а про переїзд вже не згадує. І все частіше повторює з усмішкою: “Добре тому, хто у рідному домі”.
