Нещодавно чоловік побував в гостях у своїх батьків, і тепер його не впізнати. Він більше не миє за собою посуд, не прибирає свої брудні шкарпетки в пральну машину, не кажучи вже про інші домашні справи.
Але я не маю наміру це терпіти та перетворюватися на прислугу. А нинішня побутова інвалідність чоловіка (сподіваюсь, тимчасова) – це справа рук свекрухи.
На її думку, “чоловіків треба берегти та всіляко захищати від домашнього клопоту”, оскільки вони й так втомлюються на роботі.
Можна подумати, нас, жінок, шкодувати не треба і ми всі поголовно не працюємо, а якщо і працюємо, то виключно на втіху. До речі, свекруха ходить на роботу виключно заради пенсійного стажу та балаканини з колегами, що з’ясувалося ще за першого нашого з нею спілкування.
Звичайно, після такої “роботи” вона сповнена сил, які витрачає на “обслуговування” свекра, поки він із чистою совістю відпочиває, виконавши обов’язок головного здобувача в їхній родині.
У мене зовсім інший розклад. Я працюю тяжко та отримую за це непогану зарплату, а не просто відсиджую за копійки належні години як свекруха. Я сильно втомлююся на роботі та максимум, що можу зробити вдома – це розігріти нехитру вечерю з найближчої кулінарії та закинути свої речі у прання.
Прибирання відкладаю на вихідні – і те, займаюся цим без фанатизму, бо є на світі й цікавіші справи. Такий спосіб життя у мене сформувався ще до знайомства з чоловіком, та й після цього я не хотіла нічого кардинально змінювати.
Тому перед весіллям, яке відбулося минулого року, я взяла з чоловіка слово, що він нарівні зі мною займатиметься побутом і сам себе обслуговуватиме. Адже я вже була знайома з його батьками та чудово бачила, як у них розподілені домашні обов’язки.
Зрозуміло, мені не хотілося після важкого робочого дня працювати вдома в “другу” зміну, поки чоловік прохолоджується на дивані. Треба віддати належне моєму чоловікові, він чесно виконував цю обіцянку – сам кидав у прання свої речі, мив за собою посуд, протирав кухонний стіл.
Щосуботи чистив сантехніку та пилососив. І головне, жодного разу не ухилявся від своїх обов’язків. Але після вихідних, проведених у батьківському будинку, все змінилося.
Ось я як відчувала, що треба було їхати із чоловіком. Проте не стала цього робити, оскільки мені не цікаво спілкуватися зі свекрами, як і їм зі мною, напевно.
Повернувшись у неділю ввечері від своїх батьків, чоловік насамперед спитав, що у нас на вечерю. Зізнаюся чесно, не чекала від нього такого питання.
Так ми зазвичай ходимо в кафе або разом щось готуємо з того, що і є в холодильнику, про що я чоловікові й нагадала. Але тут він видав ще одну несподівану для мене річ.
“Я взагалі втомився з дороги. У кафе йти нема сил, як і готувати разом з тобою. Будь ласка, давай сьогодні ти сама зробиш вечерю, га?”. Тоді я навіщось чесно вирушила до плити, хоч не розумію, від чого втомився чоловік.
Його батьки живуть не дуже далеко, всього пів години їзди на машині від нас. Того вечора на мене чекав ще один неприємний сюрприз. Не встигла я запустити пральну машину, як чоловік невдоволено поцікавився, чому я не поклала його шкарпетки.
Взагалі він сам завжди цим займався. Але робити було нічого, я на якийсь час вимкнула пралку і відправила чоловіка за його шкарпетками, хоч він і продовжував скаржитися на втому.
На жаль, на цьому проблеми не скінчилися. Зранку в понеділок я виявила на кухонному столі кілька брудних тарілок та чашку. Чоловіка на той час вже не було вдома, тому що його робочий день починається на годину раніше за мій.
І, зрозуміло, я не змогла з’ясувати, чому він так зробив. Втім, мити за ним я нічого не стала із принципу. Та й часу на це не було. Просто поставила брудний посуд в раковину, щоб звільнити місце для свого сніданку. Сподівалася, що ввечері помиє.
Але цього не сталося. Повернувшись із роботи, я виявила, що ті самі тарілки та чашка так і стояли в раковині незайманими. А чоловік спокійнісінько сидів за столом і читав новини на смартфоні. Побачивши мене, пожвавішав і поставив те саме запитання, що й у неділю.
“Кохана, а що у нас сьогодні на вечерю?”.
Тут я стримуватись не стала і в фарбах розписала, що в розпорядженні чоловіка цілий холодильник, тож нехай сам думає, чим повечеряти. Щодо посуду теж висловилася, що його добре б помити за собою. Не забула нагадати й про обіцянку, яку чоловік дав мені перед весіллям.
Так у нас трапилася перша велика сварка, під час якої чоловік знову почав нити про свою неземну втому. Начебто я цілими днями б’ю байдики! Зрозумівши, що мене ниттям не проймеш, чоловік образився і пішов у кімнату, де, судячи з усього, зідзвонився зі своєю матір’ю і розповів їй про те, що сталося.
Інакше не пояснити, чому вона раптово зателефонувала мені – причому, саме після виходу чоловіка з кухні. Під час нашої “милої” бесіди я почула про себе багато нового і заразом зрозуміла причину змін у поведінці чоловіка.
“Мій син і так зашивається на роботі, а ти на нього ще й свої обов’язки скидаєш, ледарка криворука! Затям собі: домашній клопіт – не чоловіча справа!”.
Я сказала свекрусі, що в такому тоні вона спілкуватиметься з базарними торгашами, і що життя нашої родини її не стосується, хоч вона і мати моєму чоловікові.
Усе! Хлопчик виріс – відпусти. Потім я поклала слухавку, не чекаючи на гнівні відповіді свекрухи, і ще раз серйозно поговорила з чоловіком. Він якось знітився, але поки що жодних висновків не зробив.
Так і продовжує розкидати свої шкарпетки, збирати брудний посуд, залишати крихти на столі. До пилососа навіть не торкається. Одне добре, що більше не наважується вимагати вечерю.
Але я теж не слабохарактерна, тому чоловікові рано чи пізно доведеться взятися за розум. Найбільше дивує, як свекруха всього за одні вихідні примудрилася так загадати йому мізки.
Якщо чоловік продовжить поводитися як побутовий інвалід, доведеться влаштувати йому ще один скандал або навіть подати заяву на розлучення, оскільки мені не потрібний марний баласт.
