Невістка спить і досі з дитиною, а син на дивані. Все влаштовує лише невістку, а я вже втомилася якось заспокоювати сина
Вже чотири роки онукові, а він досі спить із невісткою. Не хоче вона дитину привчати спати окремо. А її законний чоловік у цей час має на дивані спати.
Звісно, синові це не подобається. Він сім’ю створював для чого, щоб на диван переїхати та дружину зрідка мигцем бачити, коли вона дитиною не зайнята?
Коли тільки дитина з’явилася, невістка попросила купити приставку до їхнього ліжка, щоб далеко не вставати до ліжечка, і щоб дитину уві сні не задавити.
Це жодних питань не викликало. Звичайно, зручніше, коли руку простягла – ось уже малюк лежить. Не треба вставати по першому крику, та й самому малюку спокійніше, коли мама поряд.
Син тоді вже на диван переїхав на пропозицію дружини. Навіщо, каже, ти мучитись будеш, не висипаєшся ж, а на дивані тобі спокійніше буде.
Так і вчинили. Але син розраховував, що через пів року він вже повернеться в ліжко до законної дружини, а малюк спатиме у своєму ліжечку.
Не сталося цього через пів року, ні через рік. У невістки завжди були якісь відмовки. Вже й дитина з ліжечка того приставного виросла, вона його на ліжко поруч із собою переклала.
Син сердився, я його заспокоювала, як могла, намагалася знаходити пояснення поведінці невістки. Але й сама розуміла, що довго вони так не протримаються.
Я й сама помітила, що все життя невістки почало крутитися виключно навколо сина, на чоловіка часу просто не залишалося.
Він приходить з роботи, вона з сином грає, потім йде купатися, а потім вони лягають спати. Син розповідав, що намагався її покликати хоч чаю разом попити, все одно дитина вже заснула, а вона читає, – не пішла.
– Сказала, що якщо встане, то малюк обов’язково прокинеться, а потім його знову не вкладеш, – похмуро розповідав син.
Вже навіть свати дочці говорили, що настав час привчати дитину спати окремо, а то потім складніше буде, але невістка вважала, що ще рано.
Потім були боязкі спроби перекласти малюка в ліжечко, він очікувано влаштував істерику, і більше невістка не намагалася, заявивши, що дитина ще занадто маленька.
– Потерпи, ось у садок піде, там денний сон, навчиться без мами спати, буде простіше, – умовляла я сина.
Я й сама вірила, що так воно і буде, але невістка навіть не намагалася привчити дитину спати з мамою. Огризатися стала, що вона мати, їй видніше.
Внуку вже чотири роки, невістка не намагається його навіть привчити спати окремо, а мій син спить на дивані і явно розмірковує про розлучення.
Мені не подобаються його думки, але я його розумію. Вони живуть як сусіди, сім’єю я це назвати не можу. Невістка з дитиною окремо, син окремо.
Часу вони разом не проводять, бо невістка навіть гратися батькові з дитиною до ладу не дає. “Ти робиш неправильно, дитині не подобається, вона надто маленька для таких ігор”. Підхоплює малюка на руки та йде.
Син вже навіть не намагається якось зблизитися з дружиною та дитиною. Кажу ж, справа до розлучення рухається, а невістка цього не бачить. У неї в сім’ї все нормально, як вона каже. Знати б ще, кого вона вважає за свою сім’ю.
