Ніколи не думала, що доведеться розписуватись з уже колишнім чоловіком вдруге. Але життя обернулося зовсім не так, як планувалося.
Разом прожили 15 років, народилися син та донька. Довго терпіла загули чоловіка, але коли він почав перегинати, наважилася на розлучення. На той час жили у нього в однокімнатній квартирі, в іншому районі міста жила мати.
Я розраховувала, що він після розлучення переїде до неї, а я з дітьми залишусь у такій самій однокімнатці. Але свекруха категорично відмовилася приймати його, сказавши, що не хоче доживати свого життя з ним.
Я її розуміла, тому й не наполягала, але й вигнати його не могла, бо ця квартира теж була його. Так і стали жити разом, тільки він сам собою, а я з дітьми. Не скажу, що не було проблем, адже в одній кімнаті важко не спілкуватися.
Але це було інше спілкування. Чоловік гуляв, але нас не чіпав. Зізнаюся, я розраховувала, що після того, як не стане свекрухи, він все ж таки переїде в ту квартиру (він єдиний син і спадкоємець).
Але й тут не склалося. Дочка завагітніла у 18 років і зібралася заміж. Жити не було де, і свекруха погодилася, щоб вони оселилися в неї. П’ять років вони жили разом, без сварок та конфліктів, тож бабуся й залишила квартиру онучці, вирішивши, що нашу успадкує син.
Син одружився і живе біля тещі. Ми з чоловіком удвох, як і раніше. Він приносить зарплату, я готую та прибираю, разом ходимо в гості до дітей та онуків (у дочки вже двоє та у сина також дві дівчинки).
Невістка дуже незадоволена, що наша донька має квартиру, а синові ми нічого не дали. Хоча регулярно допомагаємо грошима, купили машину. Але це не береться до уваги.
Три місяці тому чоловікові поставили страшний діагноз. Ми всі були шоковані, а невістка всім нам заявила: «коли батька не стане, ми відразу переїжджаємо у вашу квартиру, а ви поїдете до своєї матері до села». Я не могла вимовити і слова у відповідь, так вразило мене її нахабство. Син мовчав, певне, це питання вони обговорили раніше.
Чоловік нічого не відповів, просто вийшов з дому і повернувся тільки ввечері. Він сказав, що винен переді мною та дітьми, тому хоче допомогти мені, і запропонував розписатися знову, щоб я була спадкоємицею його квартири. І написав дарчу на мене.
Тиждень тому ми розписалися. Про це ніхто не знає, про заповіт теж. Чоловік сказав, що після того, як його не стане, я маю переписати свою квартиру не на сина, а на онучок (його дітей) порівну.
Сказав, що син втратив своє право на якусь спадщину, коли промовчав. Я з ним згодна, але боюсь, що у спокої невістка мене не залишить. На захист із боку сина надії немає
