– Ні, Лєнка, що не кажи, але життя після сорока п’яти немає

– Ні, Лєнка, що не кажи, але життя після сорока п’яти немає. Особливо, коли ти зовсім одна. Сходиш на роботу, відсидиш і додому. Прийдеш, бутерброд з чаєм з’їси й сидиш клацаєш пультом біля телевізора.

Раніше свята чекала, готувалася. Щось придумувала. Нове вбрання, макіяж. А зараз нудно. Загорнусь в плед і дивлюся старі фільми, сидячи на дивані. І не повіриш, плачу. Про те, що щастя свого не побудувала, дітей не спланувала. Що рідні один за одним пішли та навіть поговорити ні з ким, – міркувала Тетяна з подругою.

-Ну ти й загнула, Танюха. Навколо стільки всього. Запишись в спортзал, на йогу, наприклад або в басейн сходи. Дивися і знайдеш собі спортсмена якого. Це у тебе просто хандра.

Коли у тебе чоловік в останній раз був? Скільки? Рік? Ну ти, подруга, і даєш. А на роботі чого, навіть поганенького мужичка немає? Є.

Ну а чого вагаєшся? Ну і що, що зовсім вже не кондиція. Яка ти розбірлива. Ну все одно не повірю, що така красива і доглянута жінка, нікому не подобається.

Може ти сама уваги не звертаєш? Так, Тань, шкода мені тебе. А з Ігорем, пам’ятаєш ти розповідала, нічого не вийшло? – з цікавістю запитала Олена.

-Згадала. Ми вже з ним років зо два не спілкуємося. Поганий він мужик виявився. Оселився у мене виявляється, поки з дружиною посварився. А я не знала. Прийшов з пакетом речей, трусами, та шкарпетками рваними.

Ну я і давай його наряджати, як ту ляльку. Сорочки, піджаки, костюм і взуття пристойне. Сама знаєш, що гроші у мене є.

І став мій Ігор, як цукерка, дорогим одеколоном присмачений. Я ходжу задоволена, такий чоловік поруч. Вже планувала і весілля і подорож.

А тут, бац, і дружина його об’явилася з двома дітьми. Знаєш, як голосила у мене на порозі? Що він у мене в розкоші купається, а вона ні дітей нагодувати не може, ні трусів собі нових купити.

Я думала він їй що-небудь відповість. А він стояв і мовчав. А коли та скомандувала, ану давай додому, зібрався і пішов, – з іронією розповіла Таня.

-Ну а речі, які ти купувала? Залишив чи забрав? – запитала Олена.

Таня зареготала.

-Забрав, ще як. Йому навіть жінка допомагала валізу збирати. Я коли перевіряти стала, відразу помітила, що вона і мій пеньюар, ще нерозпакований, прихопила. Зараз напевно перед чоловіком в ньому красується. Та й нехай насолоджується.

Лена пробурчала:

-А я б фіг віддала. У чому прийшов, в тому і пішов. А з цією дамочкою ще й розбірки влаштувала б.

Таня посміхнулася:

-Мені що за ці лахміття сваритися з ними обома треба було? Та й після цієї баби, я б цей пеньюар зроду не одягла.

Слухай, а давай сьогодні в кафе або ресторан сходимо? Я у Сашка свого відпрошуся. Одягнемося, як королеви, підбори височенні та від стегна прямо в царство музики й світла. Замовимо ігристе, ікру і різні там фуагра і тирамісу. Думаєш таких жінок як ми, стороною обійдуть, – запропонувала Олена.

Таня погодилася:

-А давай. А то я недавно собі плаття шикарне купила, але ще не вигулювала.

На ранок Олена прийшла до Тетяни.

-Ось ми вчора дали, – засміялася вона.

-Ага, – підтакнула Таня і теж зареготала.

-А пам’ятаєш того хлопця вчора, Ігоря? Як він мені пропонував на яхті з ним плисти? Уявляю свого Сашка, коли я йому заявлю, що їду з якимось Ігорем у плавання.

-Ледве від нього відбулася, він же поривався до мене в гості поїхати. Слухай, а ти ж вчора з Олексієм пішла. І як у вас? – раптом згадала Олена.

Таня почервоніла.

-Ще не знаю поки. Начебто позитивний. Компліменти весь вечір говорив. Говорив, що подзвонить сьогодні. Ой, Лєнка, я навіть не знаю, пощастило чи знову пустушка. Ну як то кажуть, поживемо, побачимо. А зараз пішли в магазин.

Коли вони з пакетами виходили з супермаркету, на парковці зупинилася машина. Олена на неї й уваги не звернула, а Таня взяла її руку.

-Почекай. Це машина Олексія.

Вони зупинилися і побачили таку картину. Олексій відкрив дверцята машини, звідки важко виповзла огрядна жінка.

-Ну допоможи. Став стовпом, дружині руку подати лінь. Вчора до ранку десь лазив. Працював він. Хай но тільки я дізнаюся хто ця “робота” буде вам обом. Зрозумів?

Олексій закотив очі.

-Та зрозумів я, зрозумів. Але я вчора і правда всю ніч звіт робив.

Вона помахала перед його носом пальцем.

-Дивись у мене. А то вилетиш з дому. Візьми мене під руку, бачиш, як мені на підборах важко. І не дивися на баб, а то гірше буде, – бурчала вона, шкутильгаючи до дверей магазину.

Вони пройшли повз здивованих Тетяну та Олену. Олексій удав, що їх не знає взагалі.

-Оце так, – сказала Лєна.

А Таня зітхнула:

-Знову, пустушка, – і вони засмучені пішли до Тетяни, де до вечора обговорювали всіх чоловіків на світі, поки за Оленкою не прийшов чоловік.

-Я тебе, Лєна, другий день не бачу. Приходиш щовечора пізно. Все досить, пішли додому. А ти Танька, не кисни. Я тебе з таким мужиком з гаража познайомлю, закачаєшся. Тільки бурчить він часто. Але це ж не головне. Головне, не гуляє. Дуже одружуватися хоче.

Таня закриваючи за ними двері, сонно сказала:

-Ну якщо одружується, то нехай приходить завтра. Тільки мінералку нехай прихопить.

І вже засинаючи, прошепотіла:

-Та ну їх усіх, мужиків. Жила одна і далі проживу. І нічого що 45. А щодо того, що з гаража, подивитися треба. А раптом пощастить? Хоча навряд чи, не щаслива я…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?