Ми познайомилися 7 місяців тому в інтернеті. Почали дуже насичено спілкуватися, зацікавилися одне одним, між нами утворився такий сильний потяг, що спілкувалися майже цілодобово, і через інтернет, і телефоном, а через 6 днів він уже був у мене в гостях.
До речі, живемо ми на відстані 170 км – це 2,5 години їхати. Нас захлеснули неймовірні почуття, з першої зустрічі просто дах рвало. Провели разом добу, а вже встигли зрозуміти – зустріч не випадкова! День і ніч були на зв’язку, ночі безперервно висіли в скайпі. Як дощу в посуху, чекали нової зустрічі, коли графік роботи дозволить.
Він їздив до мене постійно і з таким завзяттям. Так було 2 місяці. Потім було знайомство з батьками, все пройшло чудово, тож я теж почала до нього їздити. А потім дуже – дуже поступово наші стосунки стали втрачати захоплення. Він став рідше виходити на зв’язок, рідше дзвонити.
Все частіше виявлялася холодність, міг не відповісти на СМС, жодних теплих слів, все якось автоматично, за звичкою. Свій статус “в активному пошуку” він так і не змінив на жодній своїй сторінці. Я почала розуміти, що він мав на увазі, коли говорив, що в нього бездушне, холодне серце і жорстокий характер. Так про нього близькі говорять.
І я почала відчувати, як людина любить себе! З такою самозакоханістю чи зможе він колись покохати дівчину взагалі, і зробити її щасливою? Але було пізно міркувати – я була закохана. Звичайно, я була в шоці, коли він освідчився мені.
Знову блиснула надія, що почуття в ньому живе, просто втомлюється, замотується, та й стосунки трохи на інший етап перейшли. Зараз йде 8-й місяць наших стосунків, як і раніше, одне до одного їздимо на вихідні. Тільки вже більше я до нього. А на відстані майже не спілкуємося.
Ні СМС, ні дзвінків, пару рядків за весь день. Хіба це стосунки люблячих дівчини і хлопця? Жодних знаків уваги. Якби я не приїжджала, то, мені здається, він і не торкався б питання про зустрічі. У компанії навіть осторонь мене тримається, не фоткається ніколи.
Але не розриває стосунки! Я вже 2 місяці цураюся його, розумію, що все скінчено, почуття немає, і я не потрібна! Але він не відпускає, йде на примирення, взагалі не розуміє моєї поведінки, і каже, що в нього все як і раніше! Я заплуталась.
Намагаюся перейти на інших, не виходить! Щойно згадаю його очі, усмішку, і наші перші місяці. Я вже усіляко намагалася розігріти стосунки. Змінювала поведінку, зовнішність, не дзвонила і не писала по 3 дні, нехтувала ним, каламутила з іншими, змушувала ревнувати. Марно.
Відчуваю одне – немає у нього до мене почуттів! Хоча він протилежне стверджує, типу про наше майбутнє думає, теж переживає, чи в нас вийде. Але сумнівається робити рішучі висновки – а раптом я йому все ж таки не підходжу, аналізує. Я заплуталася. Підкажіть, хто що може, як бути?
