Ніна не могла заснути. Все їй було якимось не таким, чужим. Хоча приїхала до кращої подруги погостювати кілька днів, але так їй додому ще не хотілося ніколи. Тихенько встала, бо в сусідній кімнаті спали Аня і Андрій, ще в одній їхні діти.
Діти, саме вони і стали причиною того, що Ніна тепер постійно плаче. Вона обожнює дітей і разом з тим терпіти їх не може.
Її Сергій вже був одружений. Від першого шлюбу у нього був син Денис. Хлопчик ріс веселим і кмітливим.
Колишня жінка Юля, звісно, була більш ніж безвідповідальною особою. Син постійно жалівся на те, що вона кричить на нього, що не дає гратися. Ні, вона звісно ніколи не відрізнялася особливою ніжністю, але нічого поганого не робила синові так точно.
Скільки вже Ніна через них сліз виплакала, скільки себе винуватила, що зв’язалася з чоловіком у якого є дитина.
Коли одного разу Сергій поставив Ніну перед фактом, що він забирає сина до себе, в неї в середині наче щось вибухнуло.
Як так? Та хіба ж я проти? Але чому не порадитися, чому не запитати мене. Ми б сіли, обговорили все, про все домовлялися. Справа ж і не в цьому навіть. Хто з ним тепер сидіти буде, хто буде займатися?
Ніна військова, Сергій також, працюють позмінно, патрулюють місто. Вдома або ж зовсім не ночують, або приходять перевдягтися.
Хлопчику треба увага, безсумнівно. Сергій натякає на те, щоб Ніна покинула роботу і осіла вдома. А вона не готова возитися з чужою дитиною, вона свої хоче. Але тепер не знає чи хоче вона їх від Сергія.
От і приїхала до подруги поплакатися. І тут діти. Ніна подивилася як її Аня з 2 дітьми справляється, як їй важко і точно вирішила, що завтра забирає речі і йде. Вона не зможе полюбити чужу дитину.
