– Ну що, холуй, курячі шлунки будеш?

Сусідка виїжджала на два тижні у відпустку і принесла нам щось, зі звисаючим до підлоги черевом і двома ліхтарями очей.

На лобі виразно проглядалися зморшки, що увібрали в себе всю скорботу єврейського народу.

“От же зрадниця” – читалося на морді кота, коли він дивився на господиню, яка пояснювала нам, чим краще годувати сфінкса.

На подив Мусік їв такі речі, які ми навіть не пробували: телятину, відварену індичку та кролика у нас у сім’ї ніхто ніколи не готував.

Кіт упав на бік посередині кухні та гордовито спостерігав, як моя бабуся, яка у вій ну харчувалася картопляними обрізками, дивувалася різноманітним меню цього кота.

– Галю, а чим він заслужив на такі обіди? Він що, воював? Гаразд ще ось ці собаки-рятувальники, ну, які витягують людей з-під руїн… А твій Мусік когось врятував?

Ми всі дружно глянули на кота, намагаючись зрозуміти, у чому його заслуга. Мусік повільно кліпнув і заплющив очі.

Проігнорувавши питання, сусідка дістала з кишені маленьку баночку, в якій лежала пара чайних ложок червоної ікри та сказала, що можна давати коту по десять ікринок на день для вітамінізації.

Стоячи в проході між коридором та кухнею, я почула, як бабуся, проводжаючи Галину, тихо собі під ніс сказала: “очманізації”.

Сусідка зупинилася у дверях і видихнула останній наказ:

– І нехай завжди хтось із вас буде поряд. Він погано переносить самотність.

– Що він не переносить? – перепитала бабуся.

– Самотність, – повторила Галя і опустивши погляд додала, – з ним грати треба, чухати, гладити. Тільки голову не чіпайте – цього він не любить. Краще по спинці.

Перше, що зробила бабуся, коли зачинилися двері – це поклала руку на лису голову, між вух.

Цей жест означав, що вітамінізація скасовується.

– Ну що, холуй, курячі шлунки будеш?

Кіт зашипів, але бабуся натиснула трохи сильніше і сказала, що зараз гратимемо, щоб тварина не подумала помирати від самотності.

Бабуся дістала дзеркальце і пустила по кімнаті сонячного зайчика.

Такої гри Мусік не знав і швидше за все запам’ятав на все життя. За годину біганини кіт упіймав рівно нічого.

Зайчик ковзав по стінах, до самої стелі, потім повертався, кидався коту в лапи, проходив мордою і знову злітав угору.

Якоїсь миті навіть мені захотілося, щоб сонце зайшло до того, як кота візьме інфаркт.
На заході сонця Мусік зжер курячі шлунки, невиразно нявкнув і заснув.

Бабуся зробила мені бутерброд з ікрою:

– Давай, вітамінізуйся, Оленко! Завтра кролика спробуємо.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.