– Ну, взагалі-то, справедливо тітка Рая розсудила, – сказав Денис, – бо соромно, їй богу…

Орендований дерев’яний будиночок, що стояв на самому березі річки, ніби чекав на них. Анатолій заглушив двигун, потягнувся і посміхнувся до дружини:

– Ну ось, ми й на місці.

– Ага… – озвалася Раїса.

Вони дуже давно мріяли відпочити десь подалі від міста. І ось, нарешті, їхня мрія здійснилася.

– Вивантажуємося? – Запропонував Анатолій.

Раїса кивнула головою. Вона вийшла з машини і вивантажила на траву привезену із собою сумку із продуктами на чотири дні.

Там лежала картопля, десяток яєць, овочі, сири та ковбаси. Незабаром мала приїхати ще пара відпочивальників, – сестра Раїси, Валентина, з чоловіком, і теж привезти продукти на чотири дні.

Оренду будиночка вони поділили на чотирьох. І продукти теж були на чотирьох, – все чесно.

Вони з Анатолієм встигли занести речі, застелити ліжко та поставити чайник, коли біля воріт загуло. Приїхала не одна машина, а дві.

З першої вибралися Валентина з Петром. А з другої посипалися решта –  дочка Валентини Юля з чоловіком Денисом, та двоє їхніх дітей.

Слідом на своєму легковику підкотив Ігор, син Валі. Ще недавно такий тихий дворик швидко сповнився гучними голосами.

– А ми всією родиною! – Оголосила Валентина, цілуючи сестру в щоку. – Одним же нудно, а так веселіше. Діти давно на річку просилися, тож, як кажуть, сам бог велів.

Раїса натягнуто посміхнулася, бо виходила нестиковка. Їх із Анатолієм двоє. А з боку сестри, аж семеро.

Розмістилися абияк. Валентина з Петром зайняли другу кімнату, Юлю з Денисом та дітьми поклали у їдальні. Ігор поставив намет у дворі та був цілком задоволений.

Перший вечір пройшов добре. Чоловіки розпалили вогонь, Юля різала овочі під навісом.

Діти гасали до темряви. Валентина господарювала за спільним столом. На ранок оголосила, що з’їздить до райцентру та докупить продукти.

– Скинемося потім, – владно промовила вона, – я на свої закуплюся, а там розберемося.

Усі були згодні.

– Слухай, а може, разом поїдемо? – Запропонувала Раїса.

– Навіщо?

– Ну… тягти ж важко тобі буде.

– Та я ж на машині! – Усміхнулася сестра. – Тож не вигадуй давай і відпочивай.

Повернулася вона з повним багажником. Свинина на шашлик, курка, овочі, картопля, молоко, сметана, печиво та цукерки, соки, вода, хліб, вугілля для мангалу.

Раїса та Анатолій переглянулися. Обидва відчували недобре.

До обіду за стіл сіло дев’ятеро людей. Артем та Соня вимагали то сік, то печиво, Денис та Ігор їли за двох, Валентина теж не соромилася.

Після обіду Анатолій відвів дружину убік.

– Наскільки я знаю Валю, – обережно почав він, – наприкінці відпочинку з нас за цей бенкет теж спитає.

– Я про те ж думаю, – похмуро відповіла Раїса.

– Ти б поговорила з нею, га? – попросив чоловік.

Раїса погодилася. Але Валентина була на своїй хвилі, і розмови не вийшло:

– Ой, Раю, кинь, – відмахнулася вона, – потім порахуємось.

Раїсі залишалося лише кивнути.

Проте вона вже не так відпочивала, як тихо спостерігала з боку. Посмажили шашлик, наварили юшки з купленої риби, дітям взяли кавун, дорослим увечері роздали по пляшці сидру.

Потім Ігор ліниво поцікавився:

– Мамо, я це …

– Що?

– Ти набрала продуктів прямо на рік уперед. І я не впевнений…

– Ой, та не переживай ти, – озвалася Валентина, – ти гість, я тебе запросила. Ми з тіткою Раєю потім все вирішимо, – порівну розділимо витрати, відпочивай.

Анатолій також це чув.

– Порівну між ким та ким? – Уточнив він у дружини. – Між нами з тобою і цією оравою, яка їсть у три горла?

Від його слів Раїсі захотілося зменшитися.

– Не знаю як ти, а я буду їсти тільки наше, – рішуче сказав чоловік.

– Я теж.

– І взагалі. Йшлося спочатку, що нас буде четверо? – продовжив Анатолій.

– Ну…

– Ну, і все, значить. Який із нас попит? Інші, мабуть, навіть оренду не оплачували. То нехай вони й розщедрюються.

– Погано ж ти знаєш Валю, – подумала Раїса.

Сестра була не з тих, на кого діяли такі міркування.

Увечері в суботу, коли всі вгамувались і діти нарешті заснули, вона зібрала чеки, які знайшла,  вийшла на терасу, сіла в старе крісло і дістала аркуш з олівцем. Рахувати чужі витрати було ніяково, але інакше вона всю ніч би крутилася.

Валентина називала вголос, на що і скільки витратила. Раїса склала всі суми з чеків та цифри, нею озвучені. Вийшло тринадцять тисяч.

І половина цієї суми в неділю мала лягти на їхні з чоловіком плечі…

На терасу вийшов Анатолій.

– Теж не можу заснути, – сказав він, – а ти що робиш?

– Та ось, рахую…

– І навіщо?

Раїса подивилася на чоловіка:

– Спробую її притиснути сумою.

– І думаєш,  вийде?

– Я спробую. Вона змалку казала, що гроші люблять рахунок. Ну ось і порахуємо.

Анатолій сперечатися не став.

У неділю почали збиратися. Перед самим від’їздом Валентина ляснула в долоні і сказала голосно, щоб усі до одного чули:

– Ну що, рідня, дякую всім за компанію, залишилося вирішити шкурне питання! – Вона подивилася на сестру. – Я тут підрахувала. Загалом ми наїли на п’ятнадцять тисяч. Раю, з вас з Толею половина, – і всі роз’їхалися.

Раїса прочистила горло і заговорила:

– Не п’ятнадцять, а тринадцять.

– Що-що? – не зрозуміла Валентина.

– На тринадцять тисяч ми наїли. Тобто більшою мірою ви, – сказала Раїса і показала рідні знайдені чеки, – і «навпіл» – це добре і справедливо. Тільки нас тут семеро дорослих людей. Навпіл – це буде по тисячу вісімсот п’ятдесят гривень з людини. Дітей я не рахую.

– Тобто, як це… – почав Денис.

– А так, – озвалася Раїса, – спочатку ми орендували цей будинок на чотирьох і думали, що нас буде четверо. Ми привезли свої продукти.

– Ой, ну починається… – простогнала Юля.

– Нормально ж сиділи, – посміхнувся Денис.

Валентина вперла руки в боки і сердито подивилася на сестру.

– І справді, сестро, чого це ти починаєш?

– Пам’ятаєш, ти зібралася за продуктами? – нагадала Раїса. – Я ще з тобою хотіла поїхати.

– Ну, пам’ятаю. І?

– Чому ти мене з собою не взяла?

Валентина промовчала.

– Гаразд, нехай це буде на твоїй совісті, – зітхнула Раїса, – але оплачувати відпочинок твоїх дітей та онуків ми не будемо.

Повисла пауза. Валентина спопеляла сестру поглядом. Петро дивився убік. Притихлі діти нічого не розуміли.

Тут Ігор дістав свій гаманець.

– Я в будинку не жив, але я їв. Тож ось, – і він поклав перед матір’ю дві з половиною тисячі гривень, – здачу собі візьми. На бензин, те-се…

– До речі, так, – подав голос мовчазний Петро, ​​– з нашого боку було семеро людей, а їх двоє…

Юля та Денис переглянулися.

– Ну, взагалі, справедливо тітка Рая розсудила, – сказав Денис, – бо соромно, їй богу.

Він дістав гаманець і поклав гроші за чотирьох.

– Ну і з нас теж, – тихо промовив Анатолій і теж витяг з гаманця кілька купюр, – тримай, Валю. Це за двох, за шашлик та за сидр. Решта у нас усе своє було, оренду ми вже сплатили. Гроші люблять рахунок, чи не так?

Вони попрощалися з родичами та поїхали. З цього часу минуло трохи більше тижня. Валентина образилася на Раїсу і поки що їй не дзвонить.

Не сказати, щоб Раїсі було байдуже. У неї не вкладалося в голові, як можна ображатися за власне нахабство? Ну та Бог їй суддя! Не на тих натрапили…

А як би ви вчинили в цій ситуації?