– Яке новосілля? Рік тому у вас грошей не було, а зараз будинок! – Обурилася мати

– Що? Який будинок? Яке новосілля? Сину, я звичайно пам’ятаю про твою мрію, але в тебе все нормально? Ти не тверезий?

– Мамо, у нас все добре! Ми купили будинок, запрошуємо вас на новосілля.

– Будинок? На які гроші?

– На свої, зароблені.

– Зароблені? Де це ви змогли такі гроші заробити? У вас рік тому грошей не було, я ж питала, Ромка питав. Ігорю, поясни мені все. Твоя Танька отримала спадщину?

– Все це не важливо, тепер у нас будинок.

– Не важливо? Дуже важливо! Ще рік тому у вас не було грошей, а зараз будинок! Чи були?

– Ми відкладали. У нас був рахунок спеціально для нашої спільної мети.

– Ви вдвох могли і у своїй квартирі прожити все життя. Без дітей багато не треба. Не можете своїх мати, треба було братові допомогти, у нього дитина, а може, і ще буде.

– У брата своя сім’я, у нас своя. Кожен сам забезпечує себе та свою сім’ю.

– Допомагати треба, ви ж моя родина, ти та Рома, – ви мої сини!

– Все, мамо. Приїжджай на новосілля, адресу скину.

***

– Ігорю, поки не всі гості зібралися, поясни нам.

– Це обов’язково? Ти можеш просто порадіти за сина?

– Можу, але Рома живе у орендованій квартирі, а зараз вони приїхали до мене. Знову пошуки. У вас квартира звільнилася! З меблями? Тут у вас все інше, все нове. Звідки гроші?

– Ми відкладали, я вже казав. Квартиру продали, додали.

– Як продали? А про брата ти чому не подумав? У нього ж діти!

– Мамо, у нього одна дитина!

– Брату ти не хотів допомагати, а хату купив. Навіщо вона тобі?

– Мамо, навіть не продовжуй. Будинок наш, – мій та Тетяни. Рома тут з жодного боку. Відразу тобі кажу, що жити тут, крім нас, ніхто не буде.

– Та вони й не хочуть у селі, вони звикли до міста. А ви вчинили безрозсудно! Радитися треба про такі великі покупки.

– А ми радилися, обирали, обговорювали. Все в межах нашої родини.

– І кредит не брали?

– Ні.

– Це добре. Зуміли накопичити, зумійте і братові допомогти. Він візьме іпотеку, а ви допомагатимете.

– Іпотеку просто так не дадуть, доходи мають бути відповідні. А якщо дадуть, то значить Рома сам може платити.

– А на життя гроші? У вас же все добре.

– Мамо, гості збираються! Досить це обговорювати!

– Ти просто скажи, чому раніше не сказали. Могли б гроші поділити. І тобі й братові за іпотеку.

– Мамо, наші гроші поділити? Ти свою квартиру вже поділила, і нам не сказала. Я давно знаю, що вона вже не твоя, а Романа. А ти все гроші для нього просиш. Тому ми вирішили також мовчати!

‐ Ти все знав? Коли?

– З першого дня. Тоді ви документи необачно залишили у передпокої. То був день народження Роми. Чудовий подарунок для нього. Сім років минуло, а ти й словом не обмовилася.

– Тому ти й не хочеш братові допомагати?

– І з цього приводу теж. Зроби бодай при гостях нормальне обличчя, порадуйся за мене. У Роми квартира, у мене будинок.

***

Ігор давно зауважив, що старшого сина мати любить більше. Різниця у віці три роки. Для Роми було все: репетитори, платне навчання.

Ігор всього досягав сам, бо на нього не вистачало грошей. Ромі мати оплачувала орендовану квартиру, а Ігор жив у гуртожитку.

Рома одружився і одразу йому стали всі винні. Ігор тоді допомагав матері, небагато, але допомагав. Він і не думав, що гроші йдуть братові. А згодом документи на квартиру, – усе Ромі.

Ігор був уже одружений, жили в квартирі Тані, вірніше її бабусі. Разом із бабусею. Бабуся пішла із життя три роки тому. А зараз їхня мрія здійснилася. Будинок.

Мрія про дітей залишилася лише мрією. Невдала перша спроба призвела до сумних наслідків, – Таня не може мати малюка. Вони хвилювалися, але вихід знайшли.

За тиждень після новосілля у їхньому будинку все ж звучатиме дитячий сміх. Дві сестри трьох та п’яти років, їхні батьки трагічно пішли із життя.

Це були далекі родичі Тетяни, – дуже далекі. Але, від цього вони не стали чужими, – тепер найрідніші. Документи вже готові.

Звичайно, мати не прийме чужих онучок, – та у неї ж є онук від улюбленого синочка. Натомість у них буде бабуся та дід, батьки Тані. Вони раді за свою доньку, й готові називати дівчаток своїми онучками. Чужих дітей не буває…