– Ну як іде підготовка до весілля? Тебе Ванька ще не кинув? – Ні! Попри твої старання, сестро, – Валерія повільно посміхнулася. – У сенсі? – Напружилася Марта. – Ваня мені все розповів. А тепер скажи й ти, Марто. З чого раптом ти вирішила зателефонувати моєму нареченому та повідомити, що я йому зраджую

– З роками смак на хлопців в тебе стає все гіршим, чи нюх втрачаєш, – засміялася Марта.

Лєра натягнуто посміхнулася сестрі, ковтаючи образливі слова, які крутилися на язиці. Мати одразу зиркнула на старшу дочку:

– Марто, годі!

– А що я такого сказала?

Лєра мовчки копирсалася в тарілці. Вона від початку розуміла, чим усе закінчиться. Варто було лише дізнатися, що мати покликала на обід ще й сестру.

– Ні, правда, – продовжила Марта. – Тиждень тому він пропонував тобі з’їхатися, а потім розлучився телефоном і заблокував тебе скрізь. Це взагалі нормально?

– Мабуть, для нього нормально, – сказала Лєра.

– Я думала, що минулого твого хлопця, який уже купив тобі обручку, а потім втік, ніхто не переплюне. Але ти мене здивувала, сестричко.

Лєра зім’яла серветку. Ось навіщо? Навіщо це знову згадувати? Наче без Марти Валерія сама не розуміла, наскільки її принизили. Наче не бачила, як знайомі дивляться на неї. Мати важко видихнула:

– Давайте не будемо зараз сваритися.

– Та я просто переживаю за неї, – Марта знизала плечима. – У Лєрки ж якийсь талант знаходити неадекватних хлопців! Так можна й самій залишитися.

Валерія пирхнула собі під ніс. Переживає вона. Ну, звичайно.

– Дякую, Марто. Твоя підтримка мені дуже допомогла, – процідила вона і встала з-за столу.

Марта відразу зобразила ображену невинність:

– А що? Що я не так сказала?

Лєра кинула серветку на стіл.

– Дякую за обід, мамо!

– Лєро …

– Все нормально.

Вона підхопила сумку та вийшла з квартири. Слухати глузування Марти їй зовсім не хотілося.

Валерії вистачало й того, що вона сама варилася у жалості та стражданнях. Ніхто не знав, що вона ночами плакала в подушку, а вранці замазувала темні кола під очима.

Ніхто не знав, що Валерія вже десятки разів перебирала у голові всіх своїх хлопців. І все більше погоджувалась зі словами Марти: у неї справді був жахливий смак на хлопців.

Жодні стосунки не переросли у шлюб. Хлопці зникали в самий не підхожий момент, коли Валерії здавалося, що вони готові до чогось більшого.

Коли вона знайшла обручку в тумбочці Ігоря, то вирішила, що незабаром їй зроблять пропозицію. Вони майже рік жили разом, а зустрічалися два. І в них все було чудово.

А потім він сказав їй, що їм треба розлучитися. Не став нічого пояснювати чи перепрошувати. Просто зібрав речі та пішов.

Валерія довго переживала розлучення з Ігорем. І лише через рік змогла погодитись на нове побачення з Гошею. А він зрештою розлучився з нею телефоном.

– Що зі мною не так? – Прошепотіла Валерія собі під ніс.

Однак згодом вона вирішила, що це знак згори. Може, Валерія просто не створена для стосунків. Може, їй судилося назавжди залишитись самотньою.

Валерія з головою поринула в роботу та хобі. Вона почала ходити в книжковий клуб, багато читала і поринала у вигадані світи, де героїні мали шанс на щастя.

І саме хобі зіштовхнуло Валерію з Іваном. Вона потяглася за останнім екземпляром нового детектива, але він схопив книгу першим.

– Це моя книга! – мимоволі прошипіла Валерія.

Незнайомець глянув на неї та смішно примружився.

– Я готовий поступитися, якщо натомість ви дасте мені свій номер телефону.

Валерія на мить розгубилася від такого зухвалого підкату. Вона вихопила книгу з рук хлопця і пирхнула:

– Ні за що!

Він не став сперечатися і тиснути. Не став ображатися чи влаштовувати сцену.

– Гаразд, зрозумів, – сказав незнайомець і підняв руки. – Тоді хоч би допоможіть мені вибрати інший детектив. Для сестри. Вона мене приб’є, коли я знову принесу їй щось нудне.

Валерія примружилася.

– А ви самі детективи не читаєте?

– Я більше по фентезі.

– Співчуваю.

Він засміявся, але сперечатися не став. І цим Валерію трохи збив з пантелику. Інший би почав тиснути, жартувати через силу або випрошувати номер далі, а цей просто відійшов до сусідньої полиці та взяв першу книгу, що трапилася.

– Ось ця нормальна?

Валерія подивилася на обкладинку і скривилася.

– Якщо хочете посваритись із сестрою, беріть.

Так вони й застрягли у книжковому майже на годину…

Валерія пояснювала, чому хороший детектив тримається не на кро.ві та погонах, а на логіці, підозрах та нормальній розв’язці. Іван доводив, що фентезі анітрохи не гірше, бо там є мир, правила, історія та герої, за яких справді переживаєш.

– Тобто вам потрібні дракони, щоб було цікаво? – Запитала Валерія.

– А вам потрібна жертва вже у першому розділі?

Валерія весело пирхнула:

– Не обов’язково у першій.

– Ось бачите, ви теж безнадійні.

Валерія пирхнула, але книжку, яку він їй простяг, таки залишила собі.

З магазину вони вийшли із несподіваними покупками. Іван тримав під пахвою два детективи, хоча ще годину тому запевняв, що не розуміє, як Валерія взагалі може це читати.

А сама Валерія спіймала себе на тому, що сплатила за фентезі, яке він так уперто розхвалював біля стелажів.

Номер вона йому таки дала…

Перше побачення пройшло так добре, що Валерія потім майже розлютилася. З Іваном все виявилося надто легко, спокійно та правильно. Саме це Валерію й лякало.

Вони зустрічалися вже три місяці, а вона все одно щоразу зупиняла себе, коли починала думати далі найближчого майбутнього.

Валерія не будувала планів, не говорила зайвого та не дозволяла собі чекати більшого. У її житті щасливого кінця не було, і це Валерія засвоїла надто добре.

Але Ваня щоразу доводив їй протилежне. Він не зникав на кілька днів, не грав у мовчанку, не змушував Валерію гадати, що вона знову зробила не так.

Якщо обіцяв зателефонувати, дзвонив. Якщо казав, що приїде, то приїжджав. Якщо затримувався, попереджав, а не зникав до ночі з безглуздим виправданням на ранок.

Валерія спочатку чекала каверзи. Потім злилася за цей песимізм. За два місяці Ваня запропонував з’їхатися.

Валерія тоді довго мовчала, а потім спитала:

– Ти впевнений?

Іван здивовано підійняв брови:

– Звичайно. Інакше став би я пропонувати таке?

І Валерія погодилася. Ще за два місяці він зробив їй пропозицію. Все складалося добре. Ідеально навіть…

Наступного дня Валерія поїхала до матері на обід. Марта також прийшла. Вона сиділа навпроти та розповідала, як її новий хлопець виявився ще одним розчаруванням.

– Уявляєш, сказав, що йому треба розібратися в собі, – обурювалася Марта. – Чоловікові тридцять п’ять, а він вигадує такі безглузді відмазки!

Валерія слухала сестру навпіл і під столом крутила на пальці обручку. Сім’я ще не знала, що їй зробили пропозицію. Вони не помічали обручку на безіменному пальці, а Валерія не знала, як розповісти їм про це.

За неї все вирішила мама, яка помітила дивний стан дочки.

– Лєро, у тебе щось трапилося?

Марта замовкла на півслові. Валерія зітхнула і показала руку з обручкою. Мама спочатку не зрозуміла, в чому річ, а потім кинула на доньку радісний погляд:

– Лєро …

– Ваня зробив мені пропозицію, – сказала Валерія.

Мати розпливлася в щасливій посмішці й одразу потяглася до її руки.

– Господи, доню, я така рада за тебе.

Валерія посміхнулася у відповідь. У грудях було тепло і страшно водночас. Марта подивилася на обручку, потім на Валерію.

– А ти впевнена, що він тебе в РАЦСі не покине?

Валерія відчула, як усередині відчинилася прірва. Одним припущенням сестра знову зуміла сколихнути в ній тривогу. Але цього разу Валерія хотіла вірити Вані.

– Впевнена! Ваня любить мене, я це точно знаю.

Марта насмішкувато пирхнула.

– Ну-ну, плакатися потім до мене тільки не приходь!

Мама відразу спробувала змінити тему. Валерія ж злилася на сестру, яка не могла порадіти за неї бодай один день у їхньому житті.
***
…Кілька тижнів Валерія жила в якомусь підвішеному стані. Іван був поруч, говорив про весілля, майбутнє. А Валерія не могла позбутися відчуття, що скоро все звалиться.

Того дня дощ зарядив із самого ранку. Валерія повернулася з роботи промокла до нитки. Вона шумно ввалилася у квартиру, скинула туфлі, що хлюпають, і втомлено опустилася на тумбочку.

– Що за день… – видихнула вона.

З вітальні визирнув Ваня. Валерія яскраво йому посміхнулася і спитала:

– Чайник поставиш? Я промерзла до кісток.

Ваня кивнув, але з місця не зрушив. Холод, не той, що спіткав її на вулиці, оселився всередині.

– Щось сталося?

Ваня кивнув головою.

– Сталося. Приходь пити чай, і я тобі все розповім.

На ногах, що не гнуться, Валерія пройшла до спальні, та змінила одяг на сухий. Виходити з кімнати не хотілося. Там на неї чекав Ваня, який зараз скаже, що хоче розлучитися, скасувати весілля і забути її.

Але вона таки пройшла на кухню і влаштувалася навпроти нареченого. Іван посунув до неї чашку з чаєм і сказав:

– Сьогодні мені повідомили, що ти мені зраджуєш.

Валерія від несподіванки похлинулася чаєм. Кілька секунд вона кашляла, намагаючись вигнати воду з дихальних шляхів.

– Ваню? Що ти таке кажеш? Я не зраджувала тебе! Я на інших чоловіків узагалі не дивилася!

Ваня посміхнувся тепло та щиро. І Валерія завмерла. Щось тут не сходилося. Зараз за планом мали бути скандал і крики. А він усміхався.

– Я це чудово знаю. Тому не повірив жодному слову твоєї сестри.

– Марти? – перепитала Валерія.

– Так. Вона сьогодні зателефонувала мені та повідомила, що ти крутиш “кохання” з іншим. Сказала, що переживає за мене.

Валерія дивилася в кухоль. Сестра за її спиною провернула таке. Але чому? Навіщо? Що вона зробила Марті?

І тут у голові наче клацнуло. Усі її минулі стосунки, що обірвалися в одну мить, раптом набули сенсу.

– Боже мій! – крикнула вона. – Це все Марта! А я думала, що я якась не така!

Вона кинулася обіймати Ваню, який виявився першим, хто не повірив наклепу Марти. Хто знав Валерію краще, ніж будь-хто.

…За два дні Валерія сиділа у квартирі матері. Навпроти яскраво посміхалася Марта.

– Ну як іде підготовка до весілля? Тебе Ванька ще не кинув?

– Ні! Попри твої старання, – Валерія повільно посміхнулася.

– У сенсі? – Напружилася Марта.

– Ваня мені все розповів. А тепер скажи й ти, Марто. З чого раптом ти вирішила зателефонувати моєму нареченому та повідомити, що я йому зраджую?

Мати ахнула і притиснула долоню до рота.

– Марто? Це правда? Ти що, з глузду з’їхала?

Марта почала червоніти. Жар залив її щоки, вилиці, дістався до лінії волосся. Вона схопилася зі стільця і ​​крикнула:

– Так! Так, сказала! І що у цьому такого? Я мала на це повне право! Ти забрала в мене Дмитра, коли ми ще в школі вчилися! А я його любила, між іншим!

Валерія недовірливо подивилася на сестру:

– Тобто ти мстиш мені за те, що сталося майже п’ятнадцять років тому? Марто, Дімі ти не подобалася!

– Він погодився на побачення тільки тому, що я його попросила! А потім почав клеїтись до мене, але я його відшила, якщо ти забула!

Марта замотала головою.

– Якби тебе не було, Діма вибрав би мене!

– І тому ти вирішила руйнувати усі мої стосунки? Марто, ти себе взагалі чуєш? Я думала, що зі мною щось не так!

– Що я якась зламана, бракована! А все виявилося набагато простіше! Це моя сестра будувала підступи за моєю спиною!

Марта мовчала, не в змозі знайти слова для виправдання. Валерія підвелася зі свого місця. Вона зазирнула сестрі в очі та сказала:

– Ми з Іваном одружимося, подобається тобі це чи ні! А ти на весілля не запрошена. Нема в мене більше сестри!

Валерія попрямувала до виходу, не слухаючи голосіння матері за спиною. Вона поспішала додому, де на неї чекав Ваня, який вірив їй, а не брудним словам Марти…

Як вважаєте, не перегнула Валерія палицю? А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!