– Ну як ти зі мною, так і я з тобою! Ти виставила особисте на загальний огляд, я зробив те саме. Що, неприємно? Ну, що поробиш? Зате побудеш на моєму місці

– Дашко, ти що наробила? – З осудом питала Олена, її найкраща подруга, з якою вони ділили секрети з дитячого садка.

– Я навіть не повірила спочатку, що ти на таке здатна, а виявляється, що це правда. Ти в нього квартиру відібрала? Як? Як ти могла, Дашо? Я тебе знаю, як облуплену. Ти зовсім не така. Невже квадратні метри стали дорожчими за сумління?

Даша, вражена тим, що її найкраща подруга на таке повелася, глузливо відповіла:

– Відібрала? Лєно, ти мене розсмішила. І налякала. Я його частку у нього викупила. Як інакше? Навіть, якщо чисто по закону, як би я її відібрала?

– До чого тут закон? Він казав, що поступився тобі добровільно, щоб тобі було простіше. А сам узяв іпотеку з нуля! – Вклинилася Марія.

Даша від цього трохи очманіла.

– З чого ви це взяли? Микита сам запропонував мені викупити його частку. Я йому гроші переказала, ми все оформили, от і все.

– І він тобі квартиру не подарував?

Ага, подарував. Звісно. Благодійник знайшовся!

– Маріє, ось ти звідки це береш? Я тобі сама розповідала, як ми ложки ділили, а ти віриш, що він мені квартирою поступився! Серйозно? Від тебе, Лєно, я точно такого не очікувала!

– Микита сам хотів якомога швидше розлучитися, звільнитися від зобов’язань. Тому й запропонував мені викупити його частку.

– Я заплатила йому стільки, скільки він просив. Ні гривні більше, ні гривні менше. Тому, якщо ви кажете, що я щось “відтяпала”, це неправда. Я його частину купила!

Даша залишила збентежених подруг, а сама попрямувала до виходу, відчуваючи, що закручується якась погана ситуація.

Подруги, звісно, ​​їй потім передзвонили та перепросили, сказали, що не повинні були припускати навіть думки, що вона здатна на таке.

Але у Даші на порядку денному було куди цікавіше питання – а на що здатний її колишній, якщо він перед усіма виставляє її якимось монстром? І скільки йому вже повірили?

Як з’ясувалося, чимало. Навіть дядько Дарії, який їй, як батько, спитав з подивом у голосі:

– Даш, ходять чутки, що ти в колишнього помешкання забрала. Обібрала його до нитки. Я, звичайно, не хочу в це вірити… Але невже правда?

Він рідко заїжджав до неї, зараз дядько Коля курсує від роботи до поліклініки, надумав здоров’я поправити, а то йому п’ятдесят, а тиск уже зашкалює. Але він навіть зміг вирватися до неї, щоб наставити племінницю на шлях істинний.

– І ти туди ж? – Вона підійняла брову, – ти віриш мені, чи чуткам?

– Тобі, звичайно, але вони так переконливо говорили.

– Хто “вони”?

– Наташа з Вадиком, я ж від них дізнався.

Ще веселіше. Про це вже взагалі весь її родовід знає. Даша, бувши дівчиною не боязкого десятка, сфотографувала договір купівлі-продажу, замазавши деякі дані

Вона не полінувалася і не посоромилася відправити його всім друзям в соцмережах з підписом “він мені сам свою частку продав, ось, ознайомтеся, якщо всім так цікаво”.

Виправдовуватися, звичайно ж, не варто, варто було всіх відправити за відомою адресою, але були серед них і люди, чиєю думкою Даша дорожила, тому не хотіла, щоб її вважали невідомо ким.

Проте тепер невідомо ким стали вважати Микиту.

– А я його шкодувала…

– Фу, як можна так брехати…

– Даш, вибач, що погано про тебе подумав…

Сипалися відповіді та вибачення. Друзів та групи підтримки у Микити значно поменшало, і він не придумав нічого кращого, окрім, як заявитися до Даші додому з претензією:

– Негайно скажи всім, що це ти підробила договір!

Даша зустріла його з пакетом сміття, яке вона якраз несла у сміттєпровід.

– Я що, схожа на ненормальну? – Запитала вона. – Подивися, ти тут м’яких стін і решіток на вікнах не бачиш?

– Ні…

– Тоді ти не за адресою.

– Даша! Зараз же напиши всім, що ти… пожартувала. Або набрехала, щоб врятувати свою репутацію!

– Ага, і навіщо мені це робити? – Запитала вона, посміхнувшись, – щоб потопити свою репутацію та вибілити твою? Тим більше що правда на моєму боці.

– Та яка різниця, на чиєму боці правда? – розлютився Микита. – Я постраждав більше за тебе!

– То як ти вирахував, хто з нас більше постраждав?

– Дуже просто! Ну, побалакали б усі небагато, що ти в мене квартиру відібрала, та забули б, а ти мене на сміх підняла! Такого точно не забудуть! Тепер виправляй!

Дивовижна тупість. Він стояв, палаючи праведним гнівом, і, здається, справді вірив, що винуватець усіх бід тут Даша, а не він, який сам це й затіяв.

– Не буду. Навіщо взагалі ти став нести таку нісенітницю? Ти гроші від мене одержав, за квартиру я тепер залишки кредиту сама виплачую. Чим ти незадоволений, що аж так мене захотів підставити? – Запитала вона.

– Я всім задоволений, я тобі про гроші нічого і не говорив, але… блін, ми з хлопцями в бар пішли, а в мене грошей із собою не було. Я відмовився платити, попросив заплатити за мене.

– Вони почали сміятися, що я такий дріб’язковий, що з тобою, мабуть, і зубну пасту ділив після розлучення.

– Ось що я міг відповісти? Звичайно, я сказав, що взагалі не ділив нічого, що тобі залишив квартиру. Ну, а потім якось саме пішло…

У те, що Микита відмовився платити за себе, Даша охоче вірила. А в те, що “воно само” – якось не дуже.

– Ну, як почав, так і закінчуй, – сказала вона, вручаючи йому пакет зі сміттям. – А виставляти себе загарбником я не дозволю. На, викинь заразом, а то я вже не встигаю.

– Ти взагалі не мала права виставляти особисте життя на публіку!

– Ага! – позіхнула вона.

Рівень дріб’язків зашкалював. Коли Даша зайшла до квартири, Микита порвав мішок і вивалив весь вміст біля її дверей.

Навіть вона такого від нього не чекала, хоч знала його, як облупленого. Подивившись на цей бардак, вона заливисто посміялася. Навіть не злилася.

– Дитячий садок, – пирхнула вона, прибираючи, – він ще й ображається.

Парадоксом цієї ситуації стало те, що Микита на неї ображався! Хоча мало бути зовсім навпаки! Це він повинен перепрошувати за те, що зробив, але ж ні!

Микита щиро вірив у те, що вона могла й потерпіти, їй це нічого не коштувало, а от його тепер усі клоуном вважають, ніхто не втрачає нагоди йому про це нагадати.

– Микито, ти мені сто гривень коли віддаси? – Зателефонував Максим, вже, напевно, колишній друг. – Чи щоб не віддавати, придумаєш про мене якусь жахливу історію?

Відповідно Микита ображався все більше. І чомусь знову на Дашу. Щоб їй спокійно не жилося, він вирішив помститися.
***
Даша прокинулася від сигналу телефону, який дзвенів без зупинки. Що за жарти? Це у робочому чаті така паніка? Зазвичай там по декілька повідомлень на день. Значить, річ зовсім погана. Що, офіс згорів?

Вона схопила телефон. Краще б офіс. Це не робочий чат дзенькав, а їй безперервно летіли повідомлення від знайомих.

З приблизно однаковим змістом:

– Кошмар, Дашо! Бачила фотографії! Тримайся! У мене немає слів, що Микита так вчинив.

І Даша, ще не відкривши всіх повідомлень, точно знала, що це за фотографії. Ті самі, які вона відправляла Микиті, коли вони ще були одружені. Такі, що не відправляють першому зустрічному.

Вона зателефонувала Микиті.

– Що за балаган?

– Ти про що? – відчувалося, як він усміхається.

– Про фотографії! Ти думаєш своєю головою, що ти твориш?

– Ну як ти зі мною, так і я з тобою! Ти виставила особисте на загальний огляд, я зробив те саме. Що, неприємно? Ну, що поробиш? Зате побудеш на моєму місці.

– Микито, у тебе, звичайно, з розумом туго, – відповіла вона, – але подібне діяння у нас вважають кримінальним злочином. Тепер подумай, що тобі буде за це. А фото класні. Я там чудово вийшла!

Здебільшого, Даша хоробрилася, щоб не показувати слабкість. Їй було і боляче, і соромно, і страшно.

Але Микиті вона такої радості не принесе, тому в розмові з ним вона була спокійною і навіть трохи веселою. А вже потім вила.

Фотографії він, звичайно, видаляв, але що потрапило в інтернет, то в ньому вже назавжди.

Даша звернулася в поліцію. Майже всі її підтримали. Тільки колега по роботі сказала:

– Не шкода тобі хлопця? А що як його посадять? Життя йому зламаєш…

– Він сам це зробив, нехай сам і відповідає…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Що скажете про помсту колишнього? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!