– Дашко, ти що наробила? – З осудом питала Олена, її найкраща подруга, з якою вони ділили секрети з дитячого садка.
– Я навіть не повірила спочатку, що ти на таке здатна, а виявляється, що це правда. Ти в нього квартиру відібрала? Як? Як ти могла, Дашо? Я тебе знаю, як облуплену. Ти зовсім не така. Невже квадратні метри стали дорожчими за сумління?
Даша, вражена тим, що її найкраща подруга на таке повелася, глузливо відповіла:
– Відібрала? Лєно, ти мене розсмішила. І налякала. Я його частку у нього викупила. Як інакше? Навіть, якщо чисто по закону, як би я її відібрала?
– До чого тут закон? Він казав, що поступився тобі добровільно, щоб тобі було простіше. А сам узяв іпотеку з нуля! – Вклинилася Марія.
Даша від цього трохи очманіла.
– З чого ви це взяли? Микита сам запропонував мені викупити його частку. Я йому гроші переказала, ми все оформили, от і все.
– І він тобі квартиру не подарував?
Ага, подарував. Звісно. Благодійник знайшовся!
– Маріє, ось ти звідки це береш? Я тобі сама розповідала, як ми ложки ділили, а ти віриш, що він мені квартирою поступився! Серйозно? Від тебе, Лєно, я точно такого не очікувала!
– Микита сам хотів якомога швидше розлучитися, звільнитися від зобов’язань. Тому й запропонував мені викупити його частку.
– Я заплатила йому стільки, скільки він просив. Ні гривні більше, ні гривні менше. Тому, якщо ви кажете, що я щось “відтяпала”, це неправда. Я його частину купила!
Даша залишила збентежених подруг, а сама попрямувала до виходу, відчуваючи, що закручується якась погана ситуація.
Подруги, звісно, їй потім передзвонили та перепросили, сказали, що не повинні були припускати навіть думки, що вона здатна на таке.
Але у Даші на порядку денному було куди цікавіше питання – а на що здатний її колишній, якщо він перед усіма виставляє її якимось монстром? І скільки йому вже повірили?
Як з’ясувалося, чимало. Навіть дядько Дарії, який їй, як батько, спитав з подивом у голосі:
– Даш, ходять чутки, що ти в колишнього помешкання забрала. Обібрала його до нитки. Я, звичайно, не хочу в це вірити… Але невже правда?
Він рідко заїжджав до неї, зараз дядько Коля курсує від роботи до поліклініки, надумав здоров’я поправити, а то йому п’ятдесят, а тиск уже зашкалює. Але він навіть зміг вирватися до неї, щоб наставити племінницю на шлях істинний.
– І ти туди ж? – Вона підійняла брову, – ти віриш мені, чи чуткам?
– Тобі, звичайно, але вони так переконливо говорили.
– Хто “вони”?
– Наташа з Вадиком, я ж від них дізнався.
Ще веселіше. Про це вже взагалі весь її родовід знає. Даша, бувши дівчиною не боязкого десятка, сфотографувала договір купівлі-продажу, замазавши деякі дані
Вона не полінувалася і не посоромилася відправити його всім друзям в соцмережах з підписом “він мені сам свою частку продав, ось, ознайомтеся, якщо всім так цікаво”.
Виправдовуватися, звичайно ж, не варто, варто було всіх відправити за відомою адресою, але були серед них і люди, чиєю думкою Даша дорожила, тому не хотіла, щоб її вважали невідомо ким.
Проте тепер невідомо ким стали вважати Микиту.
– А я його шкодувала…
– Фу, як можна так брехати…
– Даш, вибач, що погано про тебе подумав…
Сипалися відповіді та вибачення. Друзів та групи підтримки у Микити значно поменшало, і він не придумав нічого кращого, окрім, як заявитися до Даші додому з претензією:
– Негайно скажи всім, що це ти підробила договір!
Даша зустріла його з пакетом сміття, яке вона якраз несла у сміттєпровід.
– Я що, схожа на ненормальну? – Запитала вона. – Подивися, ти тут м’яких стін і решіток на вікнах не бачиш?
– Ні…
– Тоді ти не за адресою.
– Даша! Зараз же напиши всім, що ти… пожартувала. Або набрехала, щоб врятувати свою репутацію!
– Ага, і навіщо мені це робити? – Запитала вона, посміхнувшись, – щоб потопити свою репутацію та вибілити твою? Тим більше що правда на моєму боці.
– Та яка різниця, на чиєму боці правда? – розлютився Микита. – Я постраждав більше за тебе!
– То як ти вирахував, хто з нас більше постраждав?
– Дуже просто! Ну, побалакали б усі небагато, що ти в мене квартиру відібрала, та забули б, а ти мене на сміх підняла! Такого точно не забудуть! Тепер виправляй!
Дивовижна тупість. Він стояв, палаючи праведним гнівом, і, здається, справді вірив, що винуватець усіх бід тут Даша, а не він, який сам це й затіяв.
– Не буду. Навіщо взагалі ти став нести таку нісенітницю? Ти гроші від мене одержав, за квартиру я тепер залишки кредиту сама виплачую. Чим ти незадоволений, що аж так мене захотів підставити? – Запитала вона.
– Я всім задоволений, я тобі про гроші нічого і не говорив, але… блін, ми з хлопцями в бар пішли, а в мене грошей із собою не було. Я відмовився платити, попросив заплатити за мене.
– Вони почали сміятися, що я такий дріб’язковий, що з тобою, мабуть, і зубну пасту ділив після розлучення.
– Ось що я міг відповісти? Звичайно, я сказав, що взагалі не ділив нічого, що тобі залишив квартиру. Ну, а потім якось саме пішло…
У те, що Микита відмовився платити за себе, Даша охоче вірила. А в те, що “воно само” – якось не дуже.
– Ну, як почав, так і закінчуй, – сказала вона, вручаючи йому пакет зі сміттям. – А виставляти себе загарбником я не дозволю. На, викинь заразом, а то я вже не встигаю.
– Ти взагалі не мала права виставляти особисте життя на публіку!
– Ага! – позіхнула вона.
Рівень дріб’язків зашкалював. Коли Даша зайшла до квартири, Микита порвав мішок і вивалив весь вміст біля її дверей.
Навіть вона такого від нього не чекала, хоч знала його, як облупленого. Подивившись на цей бардак, вона заливисто посміялася. Навіть не злилася.
– Дитячий садок, – пирхнула вона, прибираючи, – він ще й ображається.
Парадоксом цієї ситуації стало те, що Микита на неї ображався! Хоча мало бути зовсім навпаки! Це він повинен перепрошувати за те, що зробив, але ж ні!
Микита щиро вірив у те, що вона могла й потерпіти, їй це нічого не коштувало, а от його тепер усі клоуном вважають, ніхто не втрачає нагоди йому про це нагадати.
– Микито, ти мені сто гривень коли віддаси? – Зателефонував Максим, вже, напевно, колишній друг. – Чи щоб не віддавати, придумаєш про мене якусь жахливу історію?
Відповідно Микита ображався все більше. І чомусь знову на Дашу. Щоб їй спокійно не жилося, він вирішив помститися.
***
Даша прокинулася від сигналу телефону, який дзвенів без зупинки. Що за жарти? Це у робочому чаті така паніка? Зазвичай там по декілька повідомлень на день. Значить, річ зовсім погана. Що, офіс згорів?
Вона схопила телефон. Краще б офіс. Це не робочий чат дзенькав, а їй безперервно летіли повідомлення від знайомих.
З приблизно однаковим змістом:
– Кошмар, Дашо! Бачила фотографії! Тримайся! У мене немає слів, що Микита так вчинив.
І Даша, ще не відкривши всіх повідомлень, точно знала, що це за фотографії. Ті самі, які вона відправляла Микиті, коли вони ще були одружені. Такі, що не відправляють першому зустрічному.
Вона зателефонувала Микиті.
– Що за балаган?
– Ти про що? – відчувалося, як він усміхається.
– Про фотографії! Ти думаєш своєю головою, що ти твориш?
– Ну як ти зі мною, так і я з тобою! Ти виставила особисте на загальний огляд, я зробив те саме. Що, неприємно? Ну, що поробиш? Зате побудеш на моєму місці.
– Микито, у тебе, звичайно, з розумом туго, – відповіла вона, – але подібне діяння у нас вважають кримінальним злочином. Тепер подумай, що тобі буде за це. А фото класні. Я там чудово вийшла!
Здебільшого, Даша хоробрилася, щоб не показувати слабкість. Їй було і боляче, і соромно, і страшно.
Але Микиті вона такої радості не принесе, тому в розмові з ним вона була спокійною і навіть трохи веселою. А вже потім вила.
Фотографії він, звичайно, видаляв, але що потрапило в інтернет, то в ньому вже назавжди.
Даша звернулася в поліцію. Майже всі її підтримали. Тільки колега по роботі сказала:
– Не шкода тобі хлопця? А що як його посадять? Життя йому зламаєш…
– Він сам це зробив, нехай сам і відповідає…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Що скажете про помсту колишнього? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
