Образа та недовіра до дружини заважають жити щасливо

Ось і я зважився анонімно виговоритись і попросити допомоги. Об’єктивно розумію, що причин для переживань та розриву немає, але морально втомився та сил зовсім не залишилося.

Ситуація є банальною. Повернувшись з армії, зустрів майбутню дружину закохався і домігся її. Пройшов, мабуть, через усе. Спочатку не любила, а любила свого колишнього, але далі наші стосунки, шлюб, сім’я та спільне життя. Шлюб ніколи ідеальним не був. Завжди від дружини не вистачало тепла, кохання, ласки та з інтимом теж було не все гладко, було мало і не так, як хотілося б.

Років 5 тому сталося страшне — важко захворіла дитина, і ми буквально боролися за її життя. Все було на мені, я працював так, що себе не пам’ятав, не спав, не їв увесь той час (2,5 роки) на нервах, переживаннях та стресі. У результаті на щастя дитину врятували, згодом розрахувалися з усіма боргами, в які влізли, щоби дитину вилікувати.

Але мене все це надломило, я просто вигорів. Якщо фізично я відновився, то емоційно не зміг. Зараз все навпаки стало краще, дружина емоційно розкрилася, сама тягнеться до мене, йде мені на зустріч, і інтим став частіше і яскравішим, і в почуттях воно ніби відкрилася і прокинулася. Але всередині мене сидить образа та недовіра. В голову лізуть погані думки, іноді мені здається, що вона намагається, якісь свої гріхи замолить таким чином. Вже грішною справою починаю думати, що до цього в неї на боці хтось був.

З іншого боку розумію що безглуздо, причин для негативу для недовіри та підозр немає, приводів вона не давала жодних. Можливо, і справді накручую себе і це все лише образа за те, що її емоційно не було поруч, коли була така потрібна. Не можу вибачити її за закиди, коли дитина хворіла.

А зараз все добре чудово, і я хотів би вірити, але не можу, не можу пояснити словами, просто є щось, що не дає повірити в цю ідеальну картинку, щось у ній у цій картинці не так, а ось що? Зрозуміти і пояснити не можу. А може, просто загнався і вже просто ні в що хороше вірити не можу.