Одного разу мені сказали, що я з тих жінок, яких треба долюбити і добити, і тільки тоді я піду

Я познайомилася з чоловіком ще у дитинстві, ми жили у сусідніх під’їздах. Коли були маленькі, він мене ображав, завжди якось зачіпав.

Згодом ми з мамою переїхали в інше місце, і не бачилися з чоловіком 15 років. Зустрілися випадково в гостях у спільного друга. Коли він мене побачив, здивувався, яка я стала (вважаю себе далеко не красунею, та ще й повною) мені це дуже втішило.

Ми почали спілкуватися. Незабаром я винайняла житло, і він став залишатися в мене все частіше, все більше ночей ми проводили разом.

Все начебто влаштовувало, але коли я дізналася, що вагітна, багато що змінилася. Розповівши йому про своє становище, почула у відповідь, що краще позбутися дитини. Даремно.

Я дуже чекала цієї дитини, якщо чесно навіть неважливо було хто тато чи що буду одна, головне буде мій малюк. Звичайно, реакція на його слова не змусила довго чекати. Я його відправила на чотири сторони, сказавши, що це не йому вирішувати.

Ми не спілкувалися місяць чи може трохи більше. Я жила у сестри, тому що з мамою стосунки не прості. Він зателефонував, сказав, що треба поговорити. Ми зустрілися увечері, обговорили все. За його словами це був тільки страх, що буде щось не так, і знаєте, він мав рацію.

Моя вагітність проходила важко, ще він постійно гуляв, і ми сварилися через це. Але ближче до пологів, може тижні за два він змінився, став цікавитися моїм здоров’ям і думати, як назвемо нашу донечку.

День виписки все добре, але вечір був із сюрпризом. Він привіз нас із донькою додому і пішов відзначати із друзями, але найвеселіші сюрпризи були далі. З усіх п’яти років нашого сімейного життя, загалом лише місяць був добрий.

Якось наша сварка дійшла до того, що він перегнув, і я пішла на місяць до мами, але вона, поговоривши зі мною, дала зрозуміти, що не можна здаватися. Повернулася, були більш-менш добрі дні, він ніби відчував провину.

Ось дивлюся я на свою сплячу дочку і думаю, чи не припустилася я помилки, залишившись з ним, адже нічого не змінюється. Так він не б’є мене, дочку любить. Гуляти її бере, купує багато чого, але якщо я говорю, що піду з ними, каже, ні.

Також я забула згадати, що ловила його на листуванні з іншими та найцікавіше, що коли я кажу, що з мене вистачить, він благає, щоб я залишилася з ним.

Одного разу мені сказали, що я з тих жінок, яких треба долюбити і добити, і тільки тоді я піду. Коли ж моє терпіння доб’ють. Коли я зможу наважитися хоч на якийсь крок. Він добрий тато, але чоловік не дуже.