Я залишилася без дачі через неуважність свого брата, а точніше необачних ігор його дітей. Сам він своєї провини не визнає, ще й мама його підтримує. Винних не знайдеш, а, зрештою, родичі ще й у меркантильності мене звинуватили.
Про нашу сім’ю можна написати цілий серіал: мати кілька разів була одружена, причому двічі за одним і тим самим чоловіком – моїм вітчимом. Від нього в матері з’явився мій брат Артем. Я ж була дитиною від її другого чоловіка, зважаючи на все, не коханого.
Після розлучення моїх батьків я ніби перетворилася на тінь для своєї матері, вона весь свій час приділяла старшому синові. Якщо чесно, якийсь час мені було прикро, а потім я зрозуміла, що в мене є тато та бабуся з дідусем з його боку. Тож про мене було кому подбати.
Коли я виросла, дідуся в живих вже не було, а незабаром бабуся написала заповіт на моє ім’я. Вона залишила мені у спадок добротну двоповерхову дачу. Щороку ми з сім’єю намагалися більшу частину літа там відпочивати: садили овочі, засмагали у дворі.
Але цього року роботи було дуже багато і в мене, і в чоловіка. Майже до серпня на дачу ніхто не їздив. Ех, краще б усе так і залишалося. Наприкінці липня мені став наполегливо дзвонити брат, натякаючи на те, що в місті йому та його родині спекотно, а на відпочинок біля моря він не заробив.
До речі, Артем вже має двох дітей – 5-річних хлопчиків-двійнят, зараз його дружина чекає третю дитину. Квартиру їм допомогли купити батьки дружини, а моя мати з вітчимом зробили там ремонт як весільний подарунок. Між іншим, мені на весілля вони подарували мікрохвильову піч. Так, рівноцінні подарунки нічого не скажеш.
Загалом, після двотижневих діставань з боку матері та брата я таки погодилася і віддала братові ключі від своєї дачі. Декілька днів все йшло добре. Родичі навіть почали наводити лад у будинку та навколо нього. Але я все одно переживала.
І ось, одного вечора мені зателефонував Артем і попросив терміново приїхати, бо на дачі сталася пожежа. Поки я добиралася туди пробками, на дачу вже прибули машини МНС і встигли ліквідувати вогнище. Щоправда, дивитися на те, що залишилося від моєї дачі, я без сліз не могла. Другий поверх будівлі разом із дахом вигорів вщент, перший був повністю залитий водою та піною.
Брат же мовчки підійшов до мене і повернув ключі. Після цього він забрав дружину та дітей та поїхав. Мені ж лишилося розбиратися з пожежниками. Фахівець із МНС повідомив мені, що, швидше за все, спалах трапився через необережне поводження з вогнем.
А я знаю, що дитячу Артем облаштував саме на другому поверсі. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що діти, залишені без нагляду, грали із сірниками або запальничкою. Цікаво лише, чим у цей час займалися їхні батьки?
Через тиждень я отримала на руки укладання пожежного нагляду, в якому причиною пожежі офіційно було названо необережне поводження з вогнем. Взявши документ, я поїхала до брата:
– Ти розумієш, що ви наробили? Моя дача тепер практично повністю зруйнована! А все тому, що ви з дружиною не стежили за своїми дітьми. Навіщо стільки народжуєте, якщо потім наглядати за ними не можете? – Наїхала я на брата.
– По-перше, це наша справа, скільки хочемо, стільки й народжуємо. А по-друге, мої діти нічого не підпалювали – це проводка, напевно, замкнула. Дача стара, пожежонебезпечна – відповів мені Артем.
— Що ж ти так довго напрошувався на цю дачу? Треба було зняти готель. Загалом так, я зазнала збитків на майже мільйон гривень, тому прошу тебе їх відшкодувати і якнайшвидше – сказала я.
– Та як ти смієш? – розлютився Артем. – У мене дружина, перелякана, діти мало не згоріли, а ти за якусь дачу переживаєш?
– Ну, так, тобі що переживати: ти на своє майно не заробив, родичі подарували. От і чужого ти не цінуєш. Я тебе попередила: не хочеш добровільно віддати гроші, тоді заберу їх через суд – відповіла я братові та пішла.
Того ж вечора до мене в гості прибігли мати та вітчим. Ні, вони не збиралися розщедрюватися і платити за улюбленого синочка. Вони вирішили влаштувати мені скандал, звинувачуючи у меркантильності:
– Дочко, хіба так можна: вимагати гроші з рідного брата? Адже в нього на пожежі могли діти й дружина постраждати. Як тобі не соромно? – Звернулася до мене мати.
– Це мені має бути соромно? Ось, офіційний висновок! На дачі в цей час був тільки брат зі своєю сім’єю, тож нехай він і платить, раз не зміг за дітьми встежити – відповіла я на випад матері.
– Але це – твої племінники, адже вони ще маленькі. Що взяти з них? Не пороти ж їх за це? – жалісно сказала мама.
– Щось ти в дитинстві мене виховувала інакше, за найменшу провину за ремінь хапалася. Ах, ну так, це ж онуки від коханого синочка. Ось що, мамо: я не збираюся прощати братові мільйонні збитки. Хочеш – можеш сама за нього заплатити.
Але якщо він і далі відпиратиметься, я подам на нього до суду. А там, дивишся, і дітей у нього відберуть, якщо ні він, ні його дружина не можуть встежити за ними – налякала я.
– Толіки спробуй! Якщо ти так зробиш, то, вважай, у тебе немає родини! – відрізала мати та попрямувала довиходу. Можна подумати, ця родина в мене колись була. Я знаю, що батько мене любить, а мати з вітчимом все життя терплять. Тож невелика втрата.