Ніколи, ніколи у мене не буде відносин з одруженим – так я думала, так налаштовувала себе.
Перше, що я дізнавалася при знайомстві, – чи є у чоловіка дружина або подруга. Хтось зізнавався відразу, інші намагалися приховати це, але одружених видно практично відразу.
Ще до того, як я залишилася одна, був у мене чоловік, прожили ми разом 9 років. Любила його, але він, мабуть, не особливо. Одного разу я дізналася про зраду, та ще й не про одну. Вигнала його, тому що пережити таке було вище моїх сил. Я ненавиділа чоловіків, які, будучи у відносинах, мають зв’язок з іншими.
У нашому дворі жив один молодий чоловік. Ми давно дивилися одне на одного, фліртували навіть трохи, але далі цього справа не заходила – одружені для мене табу – так я продовжувала повторювати собі і йому.
Але, як відомо, любов не запитує, а тіло вимагає. У дворі ми спілкувалися великою компанією, і періодично зависали у мене вдома.
Цього разу з нами виявився і Сергій. Не знаю, як це сталося. Випите вино, божевілля почуттів, довгий час одна, але він залишився у мене.
Спочатку я пручалася. Я говорила – у тебе дружина … Як же так? А він повторював, що я йому вже давно подобаюся, а дружина не дізнається.
Однією зустріччю справа рідко обмежується. Спочатку я відчувала докори сумління і невеликий дискомфорт – практично кожен день з його дружиною ми перетиналися у дворі і віталися. Я вчилася посміхатися, приховувати свої почуття за маскою доброзичливості. Навчалася дивитися його дружині в очі, щоб вона нічого не запідозрила. Особливо важко мені було знаходитися поруч з ними, так як нестерпно хотілося пригорнутися до нього, обняти, поцілувати.
Час минав, а я все більше звикала до сусіда. Я зрозуміла, що сильно, безповоротно закохалася і нічого не могла з собою зробити. Мої почуття заважали мені жити. А він підживлював мене своєю увагою, рідкісними ласками, телефонним дзвінками, поки його дружина на роботі. Свідомістю я розуміла, що так не може довго тривати. Він бачив, що я закохалася, що крім нього нікого не бачу, бачив, як стає мені рідною людиною, але при цьому повторював, що від дружини йти не збирається.
– Пробач, мені з тобою добре, але з дружиною я багато років, я не піду від неї, у нас сім’я.
Я прощала і розуміла. Дала собі дозвіл зустрічатися з одруженим, розуміючи, наскільки сильно це терзає мою душу. Засинала в порожній квартирі, а він засинав з дружиною. А мені так хотілося, щоб він був поруч, так хотілося пригорнутися до нього.
Минув рік. Ми все ще зустрічаємося. Дружина нічого не розуміє або робить вигляд, що не розуміє. Сусіди косо дивляться на нас і вже точно все знають. Ні, я не бігаю за ним, як божевільна коханка, не влаштовую істерики. Я веду себе тихо і, напевно, за це він мене цінує. Але я хочу бути поруч, хочу бути у нього єдиною і коханою. Періодично я замислююся над тим, що відносини ці треба перервати, але це вище моїх сил. Ми живемо в одному дворі і я не уявляю, як мені дивитися на нього і не відчувати. Єдиний вихід – виїхати, але і на від’їзд я ніяк не можу зважитися.
Не зустрічайте з одруженими, якщо вони не збираються йти з сім’ї, такі історії рідко коли закінчуються щасливо. Краще бути єдиною і першою – це я зрозуміла на своєму гіркому досвіді.
