– Ой, подумаєш! Це ж діти, усі хворіють. Тим паче і Юрко теж. Разом пограють, – зараза до зарази не причепиться…

– Хороший у вас район, вся інфраструктура поряд. Прямо з дому вийди і вже прийшов. Дитячий садок із вікон видно, школа через двір.

– Торговельні центри, театр, дитяча студія, парк, атракціони. Як я заздрю ​​вам. У вашій школі, кажуть, вчителі гарні, вчать, а не просто час відпрацьовують. – Захоплювалася Ольга.

– Про вчителів не знаю, нам ще зарано. А район ми обирали, щоб у Ігоря і мене робота була поруч. Мені довелося знайти нову, але це не так важливо. Ну і про майбутніх дітей звичайно думали. – Відповіла Катя сестрі чоловіка.

Ця розмова відбулася на новосіллі.

Минув рік, у Ігоря та Каті народилася донька. Гостей на виписку не збирали, хоча родичі намагалися влаштувати свято.

Катя була категорично проти, бо племінники Ігоря часто хворіли. Ольга завжди хворіла з ними, тільки старанно це приховувала. Несподівана інфекція ні до чого.

Зібрали всіх лише коли маленькій Єві виповнилося шість місяців. Все обійшлося, усі були здорові.

– Як у вас добре! – Знову захоплювалася Ольга. – Вигляд просто чудовий, і кухня простора. Ми теж думаємо у ваш район переїхати.

– Вже й квартиру придивилися. Справа за малим, – іпотека, переїзд. Будемо ближче, спілкуватимемося частіше. Ми ж теж про дітей думаємо, їм скоро до школи, спочатку одному, за рік – другому.

***

За пів року стали ближче. Ольга, її чоловік Дмитро та двоє їхніх дітей переїхали. Їхня квартира була у трьох кварталах.

Спочатку було тихо, навіть напрочуд тихо. Ольга та Дмитро облаштовувалися, діти звикали. Переїзд, збирання меблів, розбирання речей.

Потім був серпень – готували до школи старшого сина, молодшого у новий дитячий садок. Ольга паралельно всьому шукала роботу, Дмитро вже працював.

Все почалося у середині вересня.

– Катю, я не встигаю Юрка з саду забрати. А у вас він під вікнами. Забери, я буду за годину.

Катя сходила, привела Юрка до себе додому. Вона не бачила в цьому нічого поганого, – з ким не буває. Але все почало повторюватися. Іноді вона не на роботі затримувалася, а у косметолога, перукаря…

– Ти ж удома сидиш. Натомість ми спілкуємось і діти разом грають.

Трохи згодом до Юрка приєднався Славко. Школа теж поруч, найкраща. Поруч футбольний клуб, Ольга та Дмитро вирішили зробити зі старшого сина чемпіона. Туди ж планували і Юрка віддати.

Так пройшов жовтень, а потім листопад. Катя все частіше ходила в дитячий садок, до школи, відводила племінника чоловіка на футбол. Домашніх справ ніхто не скасовував, але й не допомагав.

Прибрати все з маленькою дитиною після присутності племінників було непросто. Адже їх ще й годувати доводилося. Ігор почав обурюватись, навіть із сестрою намагався говорити, але вона й слова сказати не давала.

– Ти серйозно? Сьогодні вона нам допомагає, а завтра ми вам. Ось піде ваша Єва в садочок, до школи, хлопчики її забиратимуть, водитимуть.

– Зрозуміло? – Відповіла Ольга братові, і відразу звернулася до Каті. – Тобі ж нічого робити, ти в декреті. І перевір домашнє завдання з математики. Славко не зрозумів.

***

У грудні захворіла Єва. Спочатку Юрко із дитячого садка прийшов із нежетем, того ж дня Славко закашляв. Вранці, а точніше, ще вночі, стало погано Єві. Катя одразу зрозуміла, звідки все прийшло.

– Катю, сьогодні Юрик до тебе, нас у садок не пустили, нежить в нього і кашель трохи. Я й ліки принесла. Ви потім Славка на футбол зі школи відведіть.

– Ні, Олю, ми хворіємо! Єва погано спала, у неї температура.

– Ой, подумаєш! Це ж діти, усі хворіють. Тим паче і Юрко теж. Разом пограють, – зараза до зарази не причепиться.

– Оля, Єві півтора року, вона на руках у мене весь час, коли хворіє.

Ольга стояла за дверима, Катя їй відчинила, але ланцюжок не прибрала. Юрко намагався протиснутися до квартири, але в нього не виходило.

– Дивись, що ти робиш із дитиною. Хіба ж так можна? Я зараз же подзвоню братові!

– Дзвони, він давно проти.

– Мамі подзвоню!

– Дзвони, нехай вона сидить із хворим онуком.

– І подзвоню! Егоїстка! Ніколи не буду тобі більше допомагати! Ніколи!

– Так ти і не допомагала ніколи! Ти дітей для себе народжувала, чи для того, щоб я за ними бігала в садок та до  школи за першим покликом? Бери лікарняний!

– Мені не можна, мені треба працювати!

– У мене хворіє дитина! Усе!

Катя зачинила двері. Ольга ще п’ять хвилин стукала, а потім подзвонила свекруха.

– Катерино, ви чого там між собою не можете розібратися? Тобі важко, чи що? Дитина захворіла. Я працюю, не можу нікому допомагати, а ви повинні підтримувати одна одну. Оля тобі допомагає, а ти просто посидіти один раз відмовилася.

– Підтримувати, але не перекладати обов’язки матері на мене! У Юрка та Славка є матір, – і це не я! Оля допомагає? Цікаво чим? Тим, що своїх дітей уже майже щодня на мене скидає?

– У якому сенсі?

– У самому прямому! Мені ніколи обговорювати, Єва захворіла. До побачення.

***

Ігор увечері прийшов із роботи.

– Ну, як ви? Несподівано тихо. Нікого нема?

– Ні. Лише ми. Єва заснула, їй легше.

– Мама дзвонила.

– Лаяла мене?

– Ні. Просто дізнатися вирішила про Ольгу та дітей. Ольга їй зовсім інше казала. Мама на нашому боці.

– Так?

– Так. Ти не повинна забирати і водити її дітей скрізь, якщо тільки іноді. Іноді – це раз на місяць, а то й рідше. А в ідеалі – ніколи, лише в екстрених випадках. І ніколи не потрібно міняти свої плани заради її забаганок.

***

Ольга намагалася ще кілька разів скинути дітей на Катю, та їй завжди відмовляли. Футбол закинули, чемпіонів не буде, – бамі ніколи, та й дітей це не цікавить. Добре, звичайно, чужими руками жар загрібати, – та не на тих натрапили…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!