– Інесо Едуардівно, поверніть білі флакони на нижню полицю!
– Я сама розберуся, як краще! – Свекруха переставила пляшки на верхній стелаж.
Вона акуратно вишикувала їх у ряд, загородивши дорогі японські маски для волосся.
– Покупець повинен бачити товар преміум-класу на рівні очей, – сказала Сніжана.
– Я тридцять років будинком культури керувала! – Інесса Едуардівна вперла руки в боки і окинула невістку зневажливим поглядом.
– Яйця курку не вчать! Жовті баночки виглядають радіснішими. У тебе магазин весь чорно-білий, як палата в хірургії, хоч якась яскрава пляма потрібна.
Сніжана перехопила зручніше планшет.
Вона відкрила цей магазин професійної косметики для стилістів пів року тому. Вклала всі накопичення, налагодила контакти з місцевими салонами.
А місяць тому її чоловіку Макару спало на думку запропонувати допомогу. Його мати потрапила під скорочення, сидіти вдома їй було нудно. Макар вмовив взяти її на вільну вакансію консультанта.
Сніжана чинила опір до останнього. Але аргумент про кревність та допомогу сім’ї зробив свою справу. І ось тепер їхня перша спільна зміна перетворилася на випробування на міцність.
– Ви тут стажер, – сказала Сніжана, дивлячись прямо на свекруху. – А я власниця бізнесу, – додала вона, не підвищуючи голосу. – Є суворі правила викладення товару. Переставте окислювачі назад.
Інеса Едуардівна невдоволено підібгала губи. Вона з навмисною повільністю почала переставляти флакони назад на нижній ярус.
З самого ранку свекруха намагалася командувати торговельною залою. Вона голосно коментувала ціни, критикувала форму співробітниць та намагалася навести свої порядки у зоні каси.
Сніжана намагалася не реагувати. Вона займалася накладними і сподівалася, що запал родички скоро вщухне.
Ближче до обіду у магазин зайшла молода дівчина. Вона довго крутилася біля стійки з пігментами прямої дії, вибираючи між неоново-рожевим та фіолетовим відтінками.
– Вам щось підказати? – пролунав начальницький голос Інеси Едуардівни.
– Так, мені б фарбу, щоб колір тримався довше, – дівчина підійшла ближче до прилавка. – Хочу пасма освітлити та затонувати.
– Дурниці які, – відрізала свекруха.
Вона сперлася на вітрину, загородивши собою палітру.
– Навіщо таке красиве натуральне волосся псувати? Потім будеш, як клоун ходити. Бери бальзам відтінку. Русий колір освіжиш і вистачить із тебе.
Дівчина розгубилася. Вона відступила на крок назад.
– Але я хочу рожевий!
– Рожевий носять у дитячому садку! – не вгамувалася Інеса Едуардівна. – А доросла дівчина має виглядати пристойно. Я життя прожила, я краще знаю.
– У нас у молодості кіс не різали і пір’я на всі кольори веселки не фарбували. А ви зі своїми експериментами тільки волосся спалите.
Дівчина мовчки поклала вибраний тюбик на полицю. Вона попрямувала до виходу. Сніжана вискочила з-за стелажу, на ходу поправляючи фірмовий фартух.
– Дівчино, зачекайте хвилину! – гукнула вона. – У нас є чудові італійські пігменти з доглядовим комплексом. Вони зовсім не травмують структуру волосся.
Вона швидко проконсультувала клієнтку, пробила потрібний товар та оформила карту лояльності. Провівши задоволену покупницю, Сніжана повернулася до свекрухи.
– Ви навіщо покупців відлякуєте?
– Я їй слушну пораду дала! – обурилася Інесса Едуардівна. – Хотіла, як краще. Дитині волосся врятувати від вашої хімії.
– Моєму бізнесу не треба рятувати чуже волосся від моєї продукції, – Сніжана підійшла впритул до касової зони.
– Ваше завдання консультувати на палітрі, та пробивати товар за штрихкодом, а не виховувати людей! Ще одна така порада, і ви підете додому!
Свекруха пішла червоними плямами.
– Ти дивися, як заговорила! – Підвищила вона голос. – У начальницю граєш? Мій син тобі цей ремонт оплачував, між іншим.
– Ваш син оплачував ремонт із нашого спільного сімейного бюджету. Станьте за касу та просто працюйте за інструкцією.
Залишок дня пройшов у в’язкій напрузі. Сніжана замкнулася у підсобці, розбираючи величезну партію товару від постачальника.
Їй потрібно було внести в базу кожну коробку з барвником, що надійшла. Програма обліку не терпіла помилок і процес вимагав повної зосередженості.
За кілька годин пролунав голос із торгового залу. Сніжана відклала накладні та вийшла перевірити обстановку.
Серед зали стояв кур’єр логістичної компанії. Молодий хлопець у фірмовій куртці тримав у руках термінал, а біля його ніг височили три важкі коробки з шампунями.
– Я вам рідною мовою говорю, несіть це на склад! – командувала Інесса Едуардівна, показуючи пальцем у бік дверей для персоналу.
– Жінко, у мене доставка до дверей магазину, – втомлено відповів хлопець. – В угоді прописано. Далі самі несіть.
– Ти як із старшими розмовляєш? – обурилася свекруха. – Я тобі в матері годжуся! Взяв коробки та поніс, куди сказано! Зовсім молодь знахабніла, ніякої культури!
Хлопець тяжко зітхнув. Він явно збирався розвернутися та піти.
– Все гаразд, лишіть тут, – втрутилася Сніжана, підходячи до коробок.
Вона швидко розписалася у терміналі кур’єра. Хлопець кивнув і поспішив до виходу.
– І навіщо ти потураєш цим ледарям? – невдоволено простягла Інесса Едуардівна. – Міг би й донести!
– Він отримує зарплату за доставку до магазину, – відповіла Сніжана.
Вона підхопила першу коробку.
– А вантажником працювати він не наймався. Ви краще допоможіть мені це розібрати, замість скандалити з кур’єрами.
– Я важкого не тягатиму, у мене спина болить, – тут же знайшлася свекруха.
Сніжана нічого не відповіла. Вона мовчки перетягла коробки в підсобку і знову поринула в роботу з документами. У торговому залі було підозріло тихо. Ні голосів, ні звуку сканера.
Через деякий час Сніжана знову вийшла перевірити вітрини. Вона побачила, як Інеса Едуардівна мило розмовляє з Алевтиною. Ця жінка була давньою приятелькою свекрухи ще з часів роботи в адміністрації району.
Алевтина притискала до грудей об’ємний паперовий пакет із логотипом магазину. Вона запобігливо кивала.
– Ну, врятувала, Інесо, – щебетала жінка.
Вона поправила об’ємну брошку на грудях.
– Я тобі завтра занесу, вік не забуду! У дочки сьогодні свято, подарунок треба зробити добрий.
– Свої ж люди, порозуміємося, – махнула рукою свекруха. – Використовуйте на здоров’я.
Алевтина швидко пішла до виходу, намагаючись не дивитися у бік Сніжани.
– Що вона понесла? – поцікавилася Сніжана й підійшла ближче до касової стійки.
– Ой, та господи! – Закотила очі Інесса Едуардівна. – Набір я їй дала для відновлення! Той, у великій чорній коробці. У людини зарплата лише післязавтра, а ювілей у дочки сьогодні. Не збідніє твоя крамниця від однієї коробки.
Сніжана сперлася на стійку.
– Набір для кератинового випрямлення? Ви його пробили по касі?
– Робити мені нічого, кнопки ці натискати! – фиркнула свекруха.
– Завтра принесе гроші, тоді й проб’єш. Я тут виступаю гарантом. Мене половина міста знає. Це, дитино моя, називається вміння працювати з клієнтами.
– У нас суворий облік товару! – Сніжана подивилася на полицю, де не вистачало найдорожчого комплексу з нової лінійки.
– Ви віддали товар, який коштує, як половину оренди цього приміщення!
– І що твій облік? – з викликом відповіла свекруха. – Я чужого не взяла. Я по старій пам’яті врятувала хорошу людину. Ти краще вчилася б у старших зв’язки налагоджувати. Алевтина нам потім половину адміністрації приведе фарбуватися.
Сніжана нічого не відповіла. Сперечатися було безглуздо. Вона просто розвернулась і пішла до накладних. Потрібно було закінчити приймання товару до вечора.
Ближче до восьмої години за останнім покупцем опустилися захисні жалюзі на вітринах. Магазин спорожнів.
– Ну, все, я пішла, – заявила Інесса Едуардівна.
Вона зняла робочий бейдж та кинула його на стіл.
– Спина затекла з незвички. Завтра до обіду підійду, висплюсь хоч трохи.
– Завтра ви не підійдете, – сказала Сніжана.
Вона роздрукувала звіт за зміну та поклала довгу стрічку на стіл.
– Знімаємо касу.
Сніжана перерахувала купюри. Звірила із терміналом безготівкової оплати. Потім зайшла до бази залишків на комп’ютері.
– Не сходиться. Величезна нестача.
– Ти це на мене не вішай! – одразу розлютилася свекруха. – Я чужого не брала!
– Ви віддали неоплачений преміум-набір! Три флакони!
– Я ж сказала, Алевтина завтра занесе!
– Алевтина пішла. А зміна закрита сьогодні!
Сніжана дивилася на свекруху, не моргаючи.
– Програма фіксує мінус зараз. Цей бренд вимагає суворої звітності, ми офіційні дистриб’ютори. У борг давати заборонено будь-кому.
Вона витримала паузу.
– Вносьте зі свого гаманця прямо зараз. Всю суму за набір!
Інеса Едуардівна заціпеніла.
– Ти в своєму розумі? – її голос зірвався на обурений фальцет. – Рідній матері Макара такі умови ставити? Я тобі не слуга, щоб за твоїми вказівками жити!
– Тут немає родичів, – Сніжана зміряла свекруху гнівним поглядом. – Ви порушили правила роботи в перший же день. Влаштували благодійність та роздачу подарунків моїм коштом. Відкривайте гаманець!
– Не платитиму я нічого! Дзвони моєму синові, нехай він розбирається з твоїми програмами!
– Син тут не працює, – Сніжана зробила крок до столу. – Якщо ви зараз не вносите гроші, я дзвоню Макару. І кажу йому, що його мати в перший же робочий день винесла товар із магазину і роздала своїм подругам.
– Ти не посмієш! – ахнула свекруха.
– Посмію! Нехай Макар вирішує, як це назвати. Допомога сім’ї. чи крадіжки з сімейного бюджету. Вибирайте!
Інеса Едуардівна важко дихала. Вона дивилася на невістку і розуміла, що та не відступить. Жодних поблажок не буде. Сніжана не кричала, не розмахувала руками. Вона просто констатувала факт.
– Гадюка, – процідила свекруха.
Вона дістала з сумки гаманець. Витягла звідти велику суму готівкою, відкладену, мабуть, зовсім на інші цілі, і кинула на прилавок. Купюри розлетілися по склу.
– Подавись. Ноги моєї більше тут не буде!
– Здачу заберіть, – мимохідь додала Сніжана, відраховуючи кілька банкнот.
Інеса Едуардівна вихопила гроші і швидко вийшла, голосно ступаючи по кахлю.
Через тиждень Макар спробував завести розмову про те, що треба бути м’якшою із родичами. Сніжана тоді мовчки поклала перед ним чек на цей набір. Вона назвала суму, яку його мати вирішила подарувати своїй приятельці коштом їхньої родини.
Макар подивився на цифри, зім’яв чек і більше цю тему не порушував.
Інеса Едуардівна з того часу дзвонила тільки у свята. Сніжану це цілком влаштовувало…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
