Оля злякалася, коли один із двійнят у лоб запитав: «Гроші привезла, стара? Я машину хочу купити. Багато треба»

В Італію Ольга поїхала ще замолоду. Звісно ж, у пошуках кращого життя. На батьківщині залишився чоловік та сини-двійнята.

За дітьми доглядала свекруха, тоді як чоловік намагався побудувати то один бізнес, то інший. Ольга спочатку вірила, що в її Ярослава все вийде і вже незабаром вона повернеться. Але успіху не було.

Спочатку жінка дуже сумувала за дітьми і ночами часто плакала. Те, як з нею вчинило життя, Олі здавалося чимось підлим і несправедливим. Доля розлучила її з чоловіком та дітьми, а потім закинула до чужої країни.

Але відмовитися від такого прибуткового місця не можна було, і Ольга з важким серцем поїхала.

Перше місце роботи Ользі дісталося за знайомством. Вона доглядала за літньою Альбертіною. Жінка ще не була надто старою, але страждала від хвороби хребта.

Оля швидко почала вчити італійську, так що незабаром стала улюбленою компаньйонкою Альбертіни. Бабуся часто відпускала свою доглядальницю до дітей і навіть передавала їм деякі подарунки.

Вдома в Ольги нічого не змінювалося. Чоловік був вкрай роздратований і задумливий. Гроші, які надсилала дружина, витрачалися на дітей. Сам же Ярослав поступово ставав ще біднішим.

Оля прийняла собі рішення, що працюватиме ще старанніше і почне більше відкладати. Альбертіна попросила сина трохи підвищити Ользі платню, а жінка затягнула пояс ще тугіше.

Як би не було добре Ользі з Альбертіною, згодом бабуся покинула цей світ. Її син запропонував Олі залишитися прибиральницею у будинку, але жінка відмовилася. Вирішила пошукати нову роботу.

«Потрібно випробувати удачу і спробувати щось нове», – розмірковувала Оля.

Тільки успіх і тут відвернувся від Олі. Зарплату їй пропонували доволі скромну. Щоб викрутитися із проблемної ситуації, вона влаштувалася посудомийкою у великій мережі ресторанів.

Заощадження Оля витрачати не хотіла, адже гроші планувала витратити на навчання дітей. Для сильнішої економії бідна жінка харчувалася недоїдками з ресторану або зовсім не їла. За час роботи там Оля надмірно схудла і змарніла.

З чоловіком та дітьми Оля спілкувалася все рідше з кожним роком. Вона розуміла, що стала для них живим банкоматом, але відмовлялася приймати це.

Чоловік все одно любить її, а діти не можуть відмовитися від мами, правда? Подібними думками у Ольги виходило абияк заспокоювати себе. Хоча реальність була зовсім іншою. Ярослав уже давно жив із іншою жінкою, а діти звикли до того, що вона стала замінником матері.

Згодом Олі вдалося знайти роботу краще. Вона накопичила пристойну суму за ці 15 років і вже розмірковувала про те, в яких університетах навчатимуться її хлопчики.

Якось Ользі дуже захотілося приїхати і побачитися з сім’єю. Але побачене не так відштовхнуло жінку, як розчарувало її і змусило відчувати порожнечу.

Діти Ольги стали абсолютно безініціативними хлопцями. Їх не цікавило нічого, окрім ігор, пляшечки пінного та чергових посиденьок біля під’їзду. Оля злякалася, коли один із двійнят у лоб запитав:

«Гроші привезла, стара? Я машину хочу купити. Багато треба».

Коли Оля знову приїхала до чужої країни, то зрозуміла, що не хоче повертатися. Не хоче бачити дітей та чоловіка. Вони навіть не в курсі, скільки болячок заробила їхня дружина і мама, поки голодувала і вічно економила. Ніхто навіть не поцікавився, як вона почувається.

Синам потрібні лише гроші, а чоловік навіть не приховував злості від раптового повернення Ольги. Йому ж довелося швидко вивести свою співмешканку з квартири, щоб дотримуватися хоч якоїсь пристойності.

Оля психанула та купила собі квартиру в Італії. Довго не думала та не сумнівалася. Просто порадилася зі своїми знайомими італійцями та оформила покупку. Тільки у своїй оселі на березі моря жінка відчула себе щасливою.

Чоловіку написала, що той може розпочинати процедуру розлучення. Ольга до нього більше не повернеться.

Сини відразу охрестили маму зрадницею. Тепер жодні машини та університети їм не світять. Ярослав розлученню тільки радий був, проте відсутність грошей дружини розлютила його.

Злість став зганяти на співмешканці та синах. Ситуація в цій сім’ї щодня розпалювалася до краю. Люди ледь поміщалися під одним дахом із тими, кого ненавидять.

Оля ж почувала себе героїнею казки. Нарешті доля стала до неї прихильною. Дама раділа кожному стільчику, купленому для своєї квартири, кожній декоративній статуетці та картині.

Вона гуляла містом і насолоджувалася свободою. Самодостатня, вільна, гарна. Обличчя Олі випромінювало посмішку і спокій.

Невже ця квартира в Італії стала для неї чарівною? Оля так і думала. Але насправді допомогло звільнення від багаторічного ярма. І нехай сім’я вважає її недолугою дружиною та матір’ю, Ольга тільки зараз відчула себе по-справжньому живою.

Вона продовжить працювати і допомагати всім, кому тільки можна. Її душа не зіпсована грошима. Оленька єдина, хто справді заслужив стати щасливим.

Related Post

Мені 76 років, але нещодавно я наче помолодшав, завдяки добрим людямМені 76 років, але нещодавно я наче помолодшав, завдяки добрим людям

Хлопці, не повірите, я просунутий, як тепер кажуть, дід. Мені 76 років. А працював я вчителем у політехнічному інституті. Комп’ютером та інтернетом володію, сайти переглядаю та з людьми листуюсь. Читаю

Дружина захотіла, щоб я кинув навчання та пішов заробляти, як усі нормальні чоловікиДружина захотіла, щоб я кинув навчання та пішов заробляти, як усі нормальні чоловіки

Два роки тому зустрів дівчину, одразу закохався, а за пів року вже зіграли весілля. У мене не було в планах так швидко одружитися, але Оля сказала, що якщо ми не