Всі мої подруги заздрять мені, тому що я, на їхню думку, вдало вийшла заміж. Чоловік непогано заробляє, та ще й плюс моя зарплата, дозволяють нам жити безбідно. Купили квартиру, їздимо відпочивати з дітьми щороку за кордон, здавалося б, що мені ще потрібно.
Але мені бракує уваги чоловіка. Він мені не зраджує, не сидить із друзями у барі, але у нас немає спільних вечорів чи обміну новинами. Коли я починаю щось розповідати, чоловік завжди каже, що в нього має бути особистий час.
Все, що не стосується сімейних справ, вважає, обговорювати не слід. А мені хочеться, хоч інколи, поділитися з ним своїми проблемами, почути пораду. Я люблю зібратися увечері всією сім’єю, поговорити, поділитися тим, що сталося за день у школі чи на роботі.
Дні народження ми в сім’ї відзначаємо лише дитячі, не тому, що економимо гроші, а просто чоловік не любить галасливих компаній. Коли я вітаю його і дарую корисний подарунок, тоді він іноді буває задоволений, але це буває рідко, переважно він каже, що у нього все є.
Нещодавно у нас на роботі змінилося керівництво, і весь колектив нервувався, чекаючи, що це загрожує кожному з нас. Я боялася звільнення, не через гроші, просто люблю свою роботу, багато чого вже тут досягла, і не хотілося б починати все наново на новому місці.
Вдома я поділилася своїми страхами з чоловіком, але він відповів, що я намагаюся перекласти свої проблеми на нього, а він і так утомлюється на роботі від таких працівників, як я. Виявляється, що від моїх розмов у нього псується настрій. Мені було дуже прикро.
Ну, хіба складно поспівчувати чи заспокоїти. Можна ж було сказати: «Не хвилюйся, все буде добре», а виявилося, що йому байдуже, що я відчуваю, головне, щоб не заважала йому відпочивати.
Такому відношенню, на мій погляд, є тільки два пояснення: або він мене не любить, або просто егоїст за своєю природою. І ось так і живемо в достатку, зовні все гаразд, а насправді кожен сам собі.