– Ось тебе, Катерино, за твій шкідливий характер, доля й покарала! Ні чоловіка у тебе, ні дітей! Просочишся ти злістю та заздрістю і залишишся на старості років одна,- пророкувала їй мати

Катя закінчила чистити картоплю і, відклавши ніж, сказала матері:

– Мамо, я у вихідні з’їжджаю від вас.

– З’їжджаєш? Куди? – Не зрозуміла мама.

– Житиму окремо, – пояснила дочка.

– Навіщо?

– Мамо, мені тридцять років, я нарешті хочу жити самостійно.

– Саме так, тобі вже тридцять. Раніше треба було з’їжджати. А тепер навіщо? Заміж ти не вийдеш, навіщо тобі окрема квартира?

В цей час на кухню зайшов батько.

– Колю, чув новину? Катерина вирішила жити окремо. У вихідні переїжджає, – з усмішкою сказала мама.

– Що, зайві гроші з’явилися? – поцікавився батько. – Тож чим платити за квартиру чужому дядькові, краще братові допомогла б.

– Справді, – підтримала його мама. – Андрій із Людою живуть від зарплати до зарплати, в однокімнатній квартирі. А в них незабаром друга дитина народ иться.

– Скільки у тебе грошей зібрано? Треба прикинути, якщо твої взяти та наші заощадження додати, то, може, вийде Андрію двокімнатну купити?

– Мамо, я не збираюся нічого додавати Андрію! Якщо вони з Людою мають намір розширюватися, нехай беруть іпотеку.

– З глузду з’їхала! Іпотеку! Це на п’ятнадцять чи двадцять років ярмо надягати! Брат платитиме, а ти чужим людям гроші віддаватимеш?

– Крім того, ми з батьком скоро старими будемо, хто за нами доглядатиме? Жодних переїздів! Живи, як жила, а гроші завтра ж братові переказуй!

Брат був старший за Катю на чотири роки. Він із сім’єю – дружиною та п’ятирічним сином, жив у квартирі, яку мама отримала у спадок від бабусі. Квартира знаходилася у сусідньому будинку.

Коли сім років тому він одружився, батьки навіть не обговорювали питання про те, щоб спадок поділити між ним та Катериною.

Мама одразу заявила, що перепише квартиру на Андрія:

– Він чоловік, йому утримувати сім’ю. А ти, Катерино, якщо одружишся, підеш жити в дім до чоловіка, – сказала вона тоді.

І зараз вона вважає, що дочці не потрібні ані гроші, ані квартира.

Але Катя не послухала батьків і в суботу, уклавши у дві великі валізи та кілька коробок усі свої речі, викликала вантажне таксі та залишила квартиру.

Мама подзвонила їй увечері:

– Ти скажи хоч адресу, куди поїхала?

– На вулицю Паркову – 2а, – відповіла Катя.

– Це за річкою, чи що? Навіщо ти в таку далечінь залізла?

– Мені звідси до роботи зручніше діставатися.

– А як ти до нас приїжджатимеш? – Запитала мама.

– Та я навряд чи часто приїжджатиму, раз на місяць, можливо, – відповіла дочка.

– Здрастуйте! А хто на ринок за продуктами ходитиме? Хто у суботу прибирання робитиме? – обурилася мати.

– Мамо, ну, ви вже самі якось, а якщо терміново допомогти треба, то Андрія попросіть.

– Знаєш, якщо тобі так хочеться окремо жити, то винайми квартиру десь поблизу. Он Ольга Павлівна у восьмому будинку свою однушку здає – сама до сина переїжджає. За скільки місяців ти заплатила? Давай переселяйся!

– Мамо, мене моя квартира цілком влаштовує, і я не збираюся нічого міняти!

– Зрозуміло, кинула батьків напризволяще і не подумала, як ми тут житимемо одні, дріб’язок рахуючи, – образилася мати.

– Мамо, по-перше, ви не безпорадні люди похилого віку: тобі шістдесят нещодавно виповнилося, татові – шістдесят два.

– Ви обоє працюєте, ти отримуєш пенсію. Невже вам не вистачить? Ні, звичайно, якщо ти постійно пхатимеш гроші Андрію, то так, не вистачить!

– В Андрія сім’я, йому потрібна допомога. Але тобі цього не збагнути, – сказала мати.

– Мамо, я навіть не намагаюся зрозуміти, чому дорослий чоловік тридцяти чотирьох років не може забезпечити свою сім’ю! Але це ваші гроші, і ви маєте право витрачати їх так, як забажаєте. Я слова не скажу, – відповіла дочка.

Мати була роздратована і дуже скривджена на Катю. Але вона не знала головного, що дочка переїхала не в орендовану квартиру, а у свою – в ту, яку вона купила пів року тому. Поступово зробила ремонт, купила найнеобхідніші меблі та з’їхала від батьків.

Звичайно, вона повинна ще десять років виплачувати іпотеку, але вона була рада, що більше не буде на побігеньках не тільки для батьків, а й для сім’ї брата. Щиро кажучи, вона і квартиру обрала на іншому кінці міста, щоб бути якомога далі від них.

За тиждень їй зателефонував обурений Андрій.

– Катю, ти що, зовсім берега поплутала? Виїхала вона! А хто батькам допомагатиме? Мати мене вчора попросила відвезти на ринок – я три години втратив!

– Та ще й сумки непіднімні тяг за нею по всьому базару! Давай повертайся, я не наймався твою роботу робити!

– А хто тобі сказав, Андрію, що це моя робота? Я вісім років тягала ці сумки, тепер твоя черга, – відповіла Катя.

Минуло чотири місяці. Катя обживала свою квартиру. І хоча там поки що було мало меблів, але і кухня, і обидві кімнати виглядали вже затишно.

На той час Люда – дружина Андрія – народ ила другого сина. І в їхній однокімнатній квартирі стало зовсім тісно. Мати кілька разів зверталася до Каті – вона вимагала, щоб дочка повернулася додому.

– Поїхала, і справи тобі нема, що вдома діється! А, між іншим, Людмилі з дитиною потрібна допомога. Жила б ти вдома, то хоч би вечорами няньчилась із племінником.

– Мамо, у Люди й без мене багато помічників – Андрій, ви з татом. А в мене своїх справ повно.

– Які в тебе справи? На роботі сидьма сидиш – не мішки ж тягаєш, і вдома нічого не робиш – чи багато часу треба, щоб для себе щось зварити.

– Нероба! Ти б хоч у вихідний приїхала – допомогла квартиру прибрати, вікна давно помити треба, ремонт у кухні зробити.

Коли молодшому синові Андрія виповнилося пів року, його дружині запропонували вийти на роботу: у дитсадку, де вона працювала вихователем, звільнилася посада методиста. Але виходити треба було зараз.

На сімейній раді вирішили, що сидіти з племінником повинна Катя.

– Звільнишся, – сказав їй брат, – невелика в тебе посада. Подумаєш – сидиш, путівки водіям виписуєш. Диспетчер на зачуханій автобазі!

– Я не диспетчер, скільки разів тобі пояснювала, я фахівець із логістики, – відповіла Андрію Катя. – І я не путівки виписую, а роблю дуже важливу роботу. І не на автобазі, а у великій логістичній компанії!

– Важлива робота! Логістична компанія! Набралася розумних слів! Ти розумієш, що якщо Людмила зараз на роботу не вийде, вона це місце втратить? І вдруге їй такого ніколи не запропонують. Оце важлива робота! – обурився брат.

– Андрію, я не кажу, що у Люди не важлива робота, але звільнятися, щоб стати у вас нянькою, не буду! Попросіть маму – вона вже на пенсії, нехай звільняється і сидить з онуком.

– Мамі буде важко! Невже ти не розумієш?

– Розумію. А ще я розумію, що виховувати дітей повинні їхні батьки!

Андрій скинув виклик. Каті ще кілька разів дзвонила мати:

– Ось тебе, Катерино, за твій шкідливий характер, доля й покарала! Ні чоловіка у тебе, ні дітей! Просочишся ти злістю та заздрістю і залишишся на старості років одна,- пророкувала їй мати.

– Потім не проси брата і племінників тобі допомагати – запам’ятай, як ти їм відмовила!

Каті, звісно, ​​було дуже прикро слухати такі слова. Але вона знала, що це пророцтво не справдиться, бо поряд з нею вже цілий рік був Єгор.

Вони познайомилися у кафе, де обоє часто обідали. Катя сиділа за столом, коли в неї задзвонив телефон. Вона вислухала свого заступника і відповіла:

– Вікторе Миколайовичу, зробіть, будь ласка, так, як я сказала! Я зараз на обіді. Я вам потім поясню, чому ухвалила таке рішення. А зараз ви просто зробіть, як я говорю.

Цю розмову уважно слухав чоловік років тридцяти-тридцяти п’яти, який сидів за сусіднім столиком. Вони випадково зустрілися поглядами.

– Нетямущі підлеглі? – співчутливо спитав він. – У мене теж таке буває. Бачу порушення у якомусь вузлі, вказую на них, а мені відповідають: «А ось тут можна підкрутити, тут підтягнути, а тут підперти».

– Той, хто каже, бачить лише одну проблему, а я знаю, що якщо зробити так, як він радить, то наступні п’ять вузлів зруйнуються. І відповідаю так само, як ви зараз сказали.

– Зважаючи на все, ви будівельник? – Запитала Катя.

– Так, працюю в управлінні будівництва – он у тій будівлі, – показав він.

– А наша фірма – за два будинки від вас, – сказала Катя. – Я займаюся логістикою.

В цей день вони не обмінялися телефонами. Це сталося за тиждень, у тому ж кафе. Єгор підійшов до столу, за яким сиділа Катя.

– Дозвольте сісти поряд? – Запитав він. – Вільних місць немає – аншлаг!

Проговорили майже годину, і, коли Катя схаменулась, що їй давно час бути на робочому місці, Єгор попросив дозволу подзвонити їй.

Вони зустрічалися вже рік. І, чесно кажучи, коли Катя вибирала собі квартиру, вона з кількох варіантів віддала перевагу тій, яка знаходилася недалеко від квартири Єгора.

– Ти не помилилася, – сказав він, – скоро цей район стане дуже зручним для життя. Я купував тут квартиру три роки тому – довкола було майже порожньо, а тепер дивись, як усе змінилося.

Батькам і братові вона про Єгора поки не говорила. Щось підказувало їй, що ніхто з домашніх за неї не зрадіє.

Причина проста: вони звикли бачити в ній людину, на яку можна перекласти всі свої проблеми й не допускали, що вона може мати своє життя.

І те, що сталося далі, лише затвердило Катю у цій думці.

Цілком випадково мама, через якихось знайомих, дізналася, що Катя живе не в орендованій, а у своїй двокімнатній квартирі. І в неї відразу виникла ідея:

– Обдурила, значить, батьків! Жила у нас на всьому готовому, а сама гроші накопичувала! Квартиру купила! Двокімнатну! А навіщо тобі одній двокімнатна квартира?

– Значить так: міняєшся квартирами з братом! Вони в однушці вчотирьох тісняться, а в тебе там хоч у футбол грай! Я завтра приїду, все подивлюся, прикину, як Андрієві з родиною краще розташуватися.

– Мамо! Послухай мене уважно. Я ніколи не жила у вас на всьому готовому. Поки я не з’їхала, ви з татом навіть не знали, як виглядають квитанції за світло, за воду та все інше.

– І продукти я теж купувала – щотижня з ринку сумки волокла. А ви Андрійкові допомагали! Тож ще питання, хто жив на всьому готовому! А квартиру я купила на свої, іпотеку взяла. І ніхто, окрім мене, тут жити не буде!

– Ну, тоді вважай, що у тебе немає сім’ї, – відповіла мама та скинула виклик.

Минуло ще три місяці. Ні батьки, ні брат Каті не дзвонили, на її дзвінки не відповідали. Лише одного разу мама надіслала їй повідомлення: «Коли одумаєшся і зрозумієш, що маєш допомогти братові, приїжджай».

Мама не відповіла Каті навіть на повідомлення, в якому дочка написала, що виходить заміж. Тут же було вказано час та місце реєстрації.

Але ніхто із її родини на весілля не прийшов. Були батьки Єгора, його друзі та подруги Каті. З її родичів приїхали лише тітка з боку батька та її дочка – двоюрідна сестра Каті.

Звісно, це їх вибір. Але старість, – вона ж не за горами! Ось і подивимося, як Андрійко, якому навіть сумку з ринку важко привезти, буде батьків доглядати…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!