Все почалося пів року тому. Я не особливо товариська людина і в мене була одна найкраща подруга. Чому була? Якось ми дуже сильно посварилися (винна вона і цього вона не заперечує). Я образилася на неї та чекала вибачень, але з того часу я не отримала від неї жодного повідомлення або дзвінка. Отак я втратила єдину подругу.
З того моменту розпочалося. Я днями сиджу вдома та друзів знайти все так і не можу. Від цього почалися жахливі переживання, на кшталт «а може це я була поганою подругою?».
Ще я маю друга інтернетом. З ним ми спілкуємось вже 3 роки. Раніше все було добре, але зараз я не можу нормально спілкуватися з ним. Мені хочеться вилити йому душу і попросити пораду, але я не буду, бо не хочеться завантажувати близьку людину проблемами. Раніше я була весела з ним. Моє життя вирувало, і я була реально щаслива. А зараз я не я. Я говорю з ним і мовчу про те, що на душі, він жартує, а мені не смішно. Він ще такий чоловік, любить пожартувати. І як часто я зараз перебираю в голові ці підколи та шукаю підтекст.
А ще за рік іспити. Батьки лають за те, що я не готуюся, нічого не роблю. Кажуть, що нічого не доб’юся і зрештою залишусь без освіти. Я починаю в це вірити. Я не знаю, що зі мною відбувається, але робити нічого не хочеться.
Щоб ви розуміли, ви читаєте життєву історію людини, яка буквально рік тому йшла з дому о 8 і поверталася до 8. Друзі, школа, репетитори, гуртки, виступи, прогулянки. Був хлопчик, якому я подобалася, і це давало таку впевненість (дівчата зрозуміють). А зараз? Та нічого. Абсолютно. Без перебільшень.
Нема кому розповісти про те, що рве зсередини. Знаю, якщо зараз не виправлю ситуацію, то остаточно замкнуся в собі і не здам іспити.
Я не знаю що робити. З чого почати? Сподіваюся, я максимально точно передала свої почуття та сенс історії. До речі, стало трохи легше від того, що виговорилося.
