Життєві історії 0
Пишу на прохання вашого дідуся, сподіваюся, пам’ятаєте про нього, Бориса Миколайовича? Це не моя справа, я всього лише сусідка, але все ж таки ви онука, рідна, а зовсім не цікавитеся долею свого дідуся. Він перебуває у важкій життєвій ситуації, і незабаром йому не буде де жити
-Здрастуйте, Віро. Ви мене не знаєте, я вас також. Пишу на прохання вашого дідуся,
Життєві історії 0
– Ну, здрастуй, тітко Ліза. Я приїхала в гості, ти рада? -Привіт, Тетяно, – прокрехтіла тітка, коли дівчина її відпустила з обіймів. – Ти надовго?
-Все заніс, – запитала Таня в чоловіка, який ледь поставив дві величезні картаті сумки
Життєві історії 0
Тамара Петрівна таки наважилася! Вона залишила квартиру синові з невісткою. Хоч і трикімнатна, але жити разом було незатишно
Тамара Петрівна з нетерпінням виглядала у вікно. Вона чекала автобус у їхнє село. Сьогодні
Життєві історії 0
Як правильно говорили наші бабусі – доля і за пічкою знайде…
Жила у нас у селі дівчина одна. Звали її Настя. Все б нічого, але
Життєві історії 0
-Ну що? Догралася? – говорив чоловік Тетяни, Віктор. – Тю-тю, пішла квартирка не знаю кому! От же ж бабця, от же ж хитра… Допомогу приймала, а житло відписала не тобі
-Ну що? Догралася? – говорив чоловік Тетяни, Віктор. – Тю-тю, пішла квартирка не знаю
Життєві історії 0
-Так чого ти похмура, Ніно? З Миколою щось, чи що? – Катя опустила сушку в чаї. -Ой, Катю, та не в Миколі справа. В мене тут таке, що не знаю, що тепер і робити!
-Ніно! Чого з дому не виходиш, щось трапилося, чи що? – крикнула сусідка, побачивши
Життєві історії 0
На що може сподіватися собака, яку одного разу кинули доживати на вулиці? І все ж таки вони сподівалися…
Їх на вулиці прозвали просто – собача банда. Але людина, яка жила в одному
Життєві історії 0
– Бабусенько, рідненька, яка ж я недолуга! Ми всі відгородилися від тебе. Хтось навушниками, хтось роботою, а тобі від нас так мало потрібно. Не перепелиних яєць і навіть не уваги – просто любові…
– Ніно! Ніно! – щоразу волала бабуся. – Бабуся, чого ти кричиш? – Не
Життєві історії 0
– Варю, уявляєш, іду зараз, а на лаві хлопчих сидить років восьми, плаче гіркими сльозами. Лист Дідові Морозу загубив. А я знайшов ось. Гляньмо, що там… Вони не тільки глянули, а й виконали всі бажання малюка…
Денис ішов із роботи, під ногами приємно хрумтів сніг, чомусь згадувалося дитинство. Катання з
Життєві історії 0
– Я не дозволю тобі піти, – тихо, але твердо сказав Микола. – Ти потрібна мені, дуже потрібна, Наталочко, – він злегка стиснув її руку, ніби хотів поділитися своєю силою, і почав неквапливо розповідати про церкву, про розмову з батюшкою…
Микола довго дивився у вікно. На столі стояв кухоль чаю, що давно охолов. Рука

You cannot copy content of this page