– Вона знала, Семенівно… – шепотіла Олена, захлинаючись сльозами. – Вона знала, що піде. Вона мені на п’ять років наперед їжі наготувала…
Почалося все минулої осені, коли листя з беріз золотими монетами обсипалося. Жила у нас
– Ех, Вітю, Вітю, ну як же ти так? – Хитають головами друзі. – Що ж ти, Вітю? – дивляться тужливими очима на фотографії Віті на Ельбрусі
– Мамо, що трапилося? Чому ти плачеш? Бабусю? А ти чому тут, а не
– Чоловік має бути здобувачем! – Нарешті видала мати. – А твій Юрій? Хіба він здобувач?  Кинь його…
– Олено, це просто несерйозно! – З образою сказала мама. Я не відповіла. Мама
– І готуєш ти без душі! Я вже забув, коли їв щось пристойне! Щось із душею, розумієш? Хочеться прийти додому та бачити, що дружина намагалася. Що вона любить тебе і це відчувається у їжі!
– Оль, ну що це таке? – Михайло відсунув тарілку з таким виглядом, наче
-Ех, Марічка, що ж ти робиш? – похитав головою пенсіонер. – Батьки тільки поїхали, а ти влаштувала вдома не зрозумій що
-Марічка, почекай, – зупинив Микола Степанович дівчину. Та застигла на місці. -Що хочете? Я
– Дякую, що подарував мені ці миті щастя, синку, – прошелестіла старенька
Рома починав злитися – лічильник уже відрахував десять хвилин, а пасажир, який викликав таксі,
– Навіщо тобі дві кімнати? Ти, може, так і проживеш усе життя одна! – Заявила мати
– Навіщо тобі дві кімнати? Ти, може, так і проживеш усе життя одна! –
– Ой, скажеш теж! – фиркнула свекруха. – Яка крадіжка? Я мати твого чоловіка, ми одна сім’я. – У нас все спільне. І взагалі, ти не збіднієш! Купиш ще, зарплата дозволяє. Не можна бути такою жадібною!
– Паш, у тебе що, язик відсох? Чи ти чекаєш, коли твоя матуся винесе
Пишу на прохання вашого дідуся, сподіваюся, пам’ятаєте про нього, Бориса Миколайовича? Це не моя справа, я всього лише сусідка, але все ж таки ви онука, рідна, а зовсім не цікавитеся долею свого дідуся. Він перебуває у важкій життєвій ситуації, і незабаром йому не буде де жити
-Здрастуйте, Віро. Ви мене не знаєте, я вас також. Пишу на прохання вашого дідуся,
– Ну, здрастуй, тітко Ліза. Я приїхала в гості, ти рада? -Привіт, Тетяно, – прокрехтіла тітка, коли дівчина її відпустила з обіймів. – Ти надовго?
-Все заніс, – запитала Таня в чоловіка, який ледь поставив дві величезні картаті сумки

You cannot copy content of this page