– А наша Аллочка, звичайно, розумниця, трудівниця, вся в бабусю. І живе гарно! – Тільки в її гарному житті  місця для нас немає зовсім, та й часу у неї на нас немає. Не хоче Аллочка час свій даремно витрачати, бо ми матеріал старий, вже відпрацьований
– Вітюша, радість яка, Аллочка приїжджає через тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її
— Ой, гаразд. Ти мені зуби не заговорюй. Дитина твоя на нашу рідню не схожа. — На нашу теж. Що тепер? І мені тест здавати?
— Дитину ти нагуляла! – заявила свекруха, дивлячись на онука. – У мене Дмитрик
– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати…
Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері
– Мамо, не ти ж з ним  житимеш! Я все вирішила! Всі наші дівчата з класу давно одружені, а деякі – вдруге. Я одна, як біла ворона! – Заради цього не варто кидатися під потяг!
Ніна та Віктор одружилися, коли їм було по тридцять. Хтось скаже, що це пізно,
–  Мамо, не лізь, – відповіла Катя, насупившись. – Це моє життя!
– Сама на грошах спиш, а я в дірках ходжу! Ти ж бабуся! І
Перед ним стояла картина зради довжиною в життя. Його мати — та, що берегла кожну копійку, відкладаючи на нові черевики для сина, вірила, любила, не виходила заміж, не дозволяла собі жити без нього. А він жив у розкоші, як сам і написав. Забув, відмовився, переписав долю
Коли Іван повернувся додому після роботи, мати поливала квіти на балконі. Схилившись над підвісними
– У мене життя одне, і я хочу прожити його нормально, – сказав Ігор нареченій
– Яно, а ми з Катериною вчора твого Ігоря в ювелірній крамниці бачили. Каблучку
— Мишко, ми п’ять років чекаємо. П’ять. Лікарі кажуть – дітей у нас не буде. А тут…
— Мишко, дивись! — я застигла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам.
– Мабуть, не всі люди знають, що таке гостинність та чесність
Олена сіла на край ліжка і втомлено подивилася на акуратну складену купку купюр, що
– Кому я, така негарна потрібна? Від мене всі мужики на селі сахаються… А Федько насамперед. Він і пліткує зі всіма якраз про мене та прізвиська складає різні мені…
Тетяна крутилася на кухні та поглядала у вікно. Сьогодні вона чекала гостей. Приїжджала її

You cannot copy content of this page