Життєві історії 0
– Іра, нам потрібні гроші на утримання твоїх дітей! – Сказала невістка без передмов. – Ой, Тетяно, та що ти все про гроші? – засміялася вона. – Діти ж не в готелі мешкають, а в сім’ї! – У сім’ї, але не безплатно! – Твердо відповіла Тетяна. – Ми вже витратили на них дуже багато!
Тетяна готувала сніданок на сімох людей, і намагалася підрахувати витрати на продукти за останні
Життєві історії 0
– А мама на небо не полетіла? – Ні, Єгоре, не полетіла! Все гаразд. А чому ти спитав? – У мене тато на небо полетів, – потім трохи подумав і додав. – І бабуся. Вони зараз з неба дивляться на мене. Коли я добре поводжуся, вони радіють. А раптом матуся теж до них полетить?
Мати не приходила. Усіх дітей уже забрали батьки, залишився лише один Єгорка. Він тихо
Життєві історії 0
– Іди й дорогу сюди забудь! Повертайся до сім’ї та намагайся вимолити прощення! Ти хотів дітей? Ти отримав чудового здорового сина. – Ти навіть квартиру Мілані за появу цього сина подарував, такий щасливий був. Що тобі ще потрібно?
– Може, пустиш мене у квартиру, чи так і будемо через поріг розмовляти? –
Життєві історії 0
– Ти спізнився на десять років! Більше не дзвони…
Син забіг у квартиру, й з порога закричав: – Мамо, ми з Ганною збираємося
Життєві історії 0
Сестричка від чужої тітки…
– Ти ж казала, що вибачила мені! – А ти казав, що берегтимеш мене,
Життєві історії 0
– Мамо, ну що дивишся? Дай пройти! – безцеремонно заявила молода жінка. – А ви хто, власне? Я вас не знаю, жінко! А милостиню ми не подаємо! Ідіть, поки я не викликала поліцію! – Безцеремонно зачинила двері мати
– Аня, ти її годувала? Що вона в тебе весь час плаче, може мокра?
Життєві історії 0
– Ми за грошима! – оголосила мама Віктора. – За якими? – Як за якими? Які ми вам на весілля давали! Вам же дарували! Ось і поверніть борги! – не зважаючи на невістки, жінка пройшла до кімнати, звідки вийшов Віктор з уже готовою пачкою грошей.
– Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор
Життєві історії 0
– Галино Андріївно, теща моя люба, матусю моя! – благав Вася у телефон. – Приїжджай до нас, будь ласка, моїх сил вже немає!
– Галино Андріївно, теща моя люба, матусю моя! – благав Вася у телефон. –
Життєві історії 0
І стало страшно. Страшно від того, як легко виносимо вирок, не знаючи всієї правди. Як засуджуємо і клянемо, впиваючись своєю правдою…
Того дня ми ховали Раїсу Петрівну. Тиху, непомітну нашу Петрівну, яка все життя, здавалося,
Життєві історії 0
– З донькою посварилися. Грошей просили, а я відмовила. – І правильно зробила, – негайно кивнула Лідія. – Досить уже на шию сідати. Ми що, банки?
– Мамо, ти ж обіцяла! – З докором простягла Олена, дивлячись на Ірину Сергіївну,

You cannot copy content of this page