– А ти ж не рідна дочка, у тебе інші батьки
Оксана готувалася до весілля. Її коханий Михайло зробив два тижні тому пропозицію, і вона
— Та я ж казав, що вона егоїстка! Глянь, у чому ходить! Халат дірявий! Ну, якщо грошей немає, то нащо у таких хоромах сидіти?!
Після слів свахи стало не по собі. Відчуваю себе винною, хоч і не має
Родимка на щоці…
Варвара провела доньку Арину поглядом у вікно, та поїхала в місто, у неї сесія.
-Мама, ну не можна так поводитися! Ти вже не молода, щоб по горах скакати та добу в автобусі трястись. Навіщо тобі ці подорожі? Чого тобі в житті не вистачає? Сиділа б удома, як усі пристойні бабусі, онукам пиріжки пекла. Вже соромно людям у вічі дивитися! Ти ніколи не можеш з онуками посидіти, коли нам треба! Я ж просила скасувати цю подорож!
-Мамо, візьмеш дітей на вихідні? Ми з Вадиком на озеро хотіли вдвох з’їздити, відпочити.
– Жаль тільки, що ми про неї нічого не знаємо, – сказала Олена. – А навіщо? Заповіла і дякую…
Олена мало не пролила каву на блузку, коли почула слово “спадщина”. Дзвонила якась жінка,
Радісний син привіз матір на автовокзал пізно вночі, купив квиток на автобус і поїхав. А вона так і сиділа майже добу на одному місці. Автобус, на який їй був дбайливо сином куплений квиток, давно поїхав
— Стареньку бачив? – Костянтин зняв кепку, витер піт із чола і знову надів
Саме Лапа повернула її сина до повноцінного життя. Що не кажи, а друзі наші чотирилапі, не тільки милують око, а й душі лікують…
Поліну життя не ляскало, воно шмагало її з розмаху, випробовуючи на міцність. Під його
– Ні, зачекайте… Ви, здається, щось переплутали. Тому що у мого батька немає дружини… Він… – промовила Інга трохи розгублено. – Нічого я не переплутала. Просто ти не все знаєш, – добродушно озвалася незнайомка, поправляючи халат на великому животі…
– Ні, зачекайте… Ви, здається, щось переплутали. Тому що у мого батька немає дружини…
— Пий, пий… А я подумаю, що робити з тобою. У самого нічого немає – їм що знайду, сплю де доведеться. Але якщо тебе тут залишити — замерзнеш
Олена стояла біля просторого вольєра, мружачися від яскравого світла, що пробивався крізь прозорий дах.
А в сусіда нічого не змінювалося. Та ж сцена: пес на ланцюгу, той самий холод, та ж порожня миска. Він майже не рухався. Не скиглив. Тільки вночі — тягнуче, ледве чутно — вив
Я ніколи б не подумала, що чужий собака — та ще і який сидить

You cannot copy content of this page