– Знаєш, а коли б не ти, я б, напевно, так і стояв біля того ліхтаря, – задумливо промовив хлопчик. – Або пішов би темною дорогою і заблукав. Ти мій справжній рятівник! Врятував! – Звернувся Мишко до кота
Останній автобус зник за поворотом прямо в нього на очах. Мишко кілька секунд дивився
— Олю, люба, а де ж печиво? — Галина Миколаївна дзвінко вдарила ложкою по блюдцю. — Чи тепер у вас по-європейськи — гостей повітрям пригощають?
Ольга завмерла на порозі кухні, стискаючи в спітнілих долонях край фартуха. Крізь тонку стінку
Так почалася така дивна дружба різних за віком людей. Тепер Ліда приїжджала і сідала на лаву до своєї бабусі-подружки
Ліда йшла зі своєю собачкою Лапою на зупинку автобуса. Тепер вона вийшла на пенсію
– От би ти була моя мама…
Світлана лежала на дивані, дивлячись в стелю. Тривожні думки не давали їй заснути. Та
– Все! Більше не проси, не натякай, не згадуй! Я більше не буду слугою твоєї матері! Моєї ноги більше не буде у неї! Є в неї Мирослава – хай і допомагає! А я… умиваю руки! – Репетувала невістка
– Все, Олексію! – Зриваючись на крик, кинула Олена, грюкнувши дверима за спиною. –
– Яке день народження? Досить! Це ти правильно сказав! Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні! У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті – це просто не по-людськи!
– Лізо! Ти ж пам’ятаєш, що в мене завтра день народження! – Звичайно, пам’ятаю.
– Дочка вирішила, що я буду безплатною нянькою для онука! Моя відповідь її сильно здивувала…
– Ну, готова стати бабусею? – спитав Андрій, заходячи на кухню і цілуючи Олену
– Мамуся, ну чому ти мене тут залишила? Ти ж знала, як мені буде погано з ним
– Мамуся, ну чому ти мене тут залишила? Ти ж знала, як мені буде
– Нахлібниця! Нема чого тепер мокроту розводити! Бракує мізків вчитися – йди працюй! І взагалі – тобі час жити окремо. Доросла вже, сімнадцять років!
Аліна повільно відчинила двері квартири, стискаючи в руках тонку теку з документами. Вона знала,
– Та забирай ти їх обох, раз така жаліслива! З Сашка тепер навіть аліменти не здерти, він же працювати до ладу не зможе. На що я Вальку годувати та одягати буду?
У потьмянілих очах Олександра стояли сльози. Люда навіть не уявляла, що її сильний, гарний

You cannot copy content of this page