— Вікусь, як добре, що ти знайшла час зустрітися! Після того як ми обидві
– Олексію, – мама проходити не поспішала, вона говорила буквально у дверях. – Ми
Дощ барабанив по даху так наполегливо, що хотілося вийти й крикнути йому: “Досить!” Але
– Ну і чого ти викаблучуєшся? – невдоволено спитала мати. – Хіба я щось
– Синку, у мене серце так ниє, нічого робити не можу, – говорила моя
Так і сталося. Михайло Степанович завів двигун старенького «Жигуля» — білого, облізлого, із рудими
Павла виховували мама й дідусь. Бабусю він пам’ятав невиразно. Йому було п’ять років, коли
Ірина сиділа біля відчиненого вікна. Був ранній червневий ранок. Зовні лунали звуки нового дня:
До сорока трьох років заміж Ганна так і не вийшла. Спершу навчалася, потім робила
– Дивний він якийсь, – сказала Зінаїда Петрівна своїй доньці після того, як впізнала