– Мамо, ти що? Я не дочула? – Спитала вражена Галя. – Ти справді була досі не розлучена з ним?! Юль, ти це чула? Боже …
– Мені майно належить! – Заявив Георгій. – Яке майно? Ти зовсім, чи що?
– Невістка почувається приниженою?! А вона, свекруха, яку звинуватили в зраді, виставили егоїсткою в соцмережах, змусили чотири дні надриватися, попри заборони лікарів, – вона як має почуватися?!
Тамара сиділа і читала інструкцію до нових пігулок. Три різних упаковки, все від тиску.
– Віддай одну квартиру сестрі, – сказала мама. – У тебе дві, а в неї жодної! Це якось несправедливо, не знаходиш?
– Віддай одну квартиру сестрі, – сказала мама. – У тебе дві, а в
– Збирай речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас дорослі. Можеш узяти все, що хочеш. Мене не буде три дні, сподіваюсь ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залиш у коридорі. – Романе, ти чого?! Як це так?! А як же ж діти, онуки? Як ти їм поясниш?
Почав сивіти Роман в сорок чотири роки. Він був високий шатен, а сивина ще
– А до речі, Артем, мені здається, збирається пропозицію робити, – весело повідомила Полінка. – Рано ще, дочко. Ви ж ще на третьому курсі вчитеся, от закінчите університет, тоді… – Ой, мамо, а хто тобі сказав, що я погоджуся?
– Дочко, ти так і на весілля до подружки запізнишся, – говорила Дарія, –
«Допоможи мені з ювілеєм, а? Я ж уже стара, нічого в цьому не розумію». Ага, «допоможи»! Дівчата, це її «допоможи» перетворилося на те, що я взяла на себе абсолютно все. Я два тижні жила цим ювілеєм
Ну, ви ж знаєте, як це буває. Наближається ювілей свекрухи — 60 років. Дата
– Це не обговорюється, давайте сюди гроші, я все влаштую! – Мамо, так не піде! Весілля наше! – Матері не довіряєш? Ось як! – Мамо, я тобі довіряю, але не треба! – Не треба! Мати хоче допомогти, а вони ніс повертають! Гаразд, ставитиму вас перед фактом
Жанна та Сергій готувалися до весілля, на яке самі накопичили. Жили вони разом уже
– Оленко, ну вистачить тобі прикидатися! Прийми реальність! Я тобі, звичайно, вдячний, але серцю не накажеш
– Ділити нам нічого, тож, як то кажуть, дякую всім, всі вільні… – Яка
– Як же я тридцять з лишком років на роботу і з роботи їздила? Без машини. Із сумками. А ви за все літо жодного разу дітей не відвідали. – Це був твій вибір, – впевнено заперечив син
Все життя Лідія прожила у передмісті. На роботу до міста добиралася близько години. Начебто
– Тамаро, може вистачить? Навіщо бентежити хлопця? – Я не бентежу! – розлютилася Тамара Іванівна. – Я його караю! Караю за непослух! За те, що забув, хто його виховав, хто за нього хвилювався!
Олексій сидів у вітальні навпроти панорамного вікна і дивився на нічне місто. Квартира на

You cannot copy content of this page