– Оленко, сонечко, я тобі вже нічого не винна… Ти доросла! – Ні, винна! Ти стільки років гребла гроші з моєї квартири собі в кишеню! – Мати, здається, втратила мову
– Оленко, сонечко, я тобі вже нічого не винна… Ти доросла! – Ні, винна!
– Дивись. А це не твій чоловік Ігор із білявкою? – Спитала подруга, коли ми з нею сиділи за столиком у кафе. Я обернулася. І світ… завмер
– Дивись. А це не твій чоловік Ігор із білявкою? – спитала подруга, коли
– Як недоречно цей їхній ювілей, – сказала вона. – Знайшли час відзначати та ще й у селі. До Люби долинули уривки фраз незадоволеного чоловіка. Вона зрозуміла, що брат чоловіка запрошував їх на двадцятип’ятирічний ювілей спільного життя, або, як кажуть, на срібне весілля
Телефон Ігоря дзвенів голосно й вимогливо, доки він не відповів. Дзвонив його двоюрідний брат
– Олено, чому у нас такий безлад і бруд? І чому б тобі не приготувати вечерю? – Безлад? Все ж так добре. А готувати я не вмію. Ну, можу яйця посмажити, зварити. Пельмені, напевно, можу.
Ярослав та Олена зустрічалися півроку. Познайомилися на вечірці друзів, але пізніше з’ясувалося, що все
– Пробач ти мене, недолугого старого! Я тебе не розгледів тоді…
Іван Степанович прожив усе життя з дружиною Поліною у невеликому будиночку на околиці села.
На сімейній вечері тост свекрухи зруйнував наше сімейне життя…
– Галочко, а ти салат олів’є не зробила? – спитала свекруха, заглядаючи в кожну
Він підкидиш . Його тітці Галі, якась недолуга мати підкинула. А у тої, у самої троє було, але і цього прийняла. Виростила, вигодувала. Сама ж бачила, який богатир
– Ну якщо ти до нас надовго, значить вже не гостя. Так що Наталя,
– Мамо, але ж ти розумієш наше становище… – Розумію! І співчуваю! Але розв’язувати ваші проблеми внаслідок свого спокою я не буду. Хочеш квартиру – доглядай тата сама. Бери відпустку, приїжджай до нього, готуй, прибирай, води по лікарях. Він же твій батько
– Валю, я розумію, це несподівано, але мені справді потрібна твоя допомога. Валентина вимкнула
‐ І як жити будеш без роботи? – Запитав Михайло. – Значить так! Я поки що у мами поживу, а ти налагоджуй свої справи
День із ранку не задався. Таня передчувала, що це лише початок. Ранок завжди починався
— Я вирішила, що гроші мого сина мають витрачатися на мій розсуд…
Світлана стояла біля розчиненої шафи та розкладала дитячі речі по стопках. Жовтневі дощі за

You cannot copy content of this page