– Захотіла заміж, – терпи! Пузо вже вище носа, – значить доросла! – Байдуже заявила мати
Тетяна сама помітила, що її дочка при надії. Ліза довго думала, як про це
– Що? Дванадцять тисяч? Мамо, я не розумію! Це… це жарт? – Який жарт? – Марина Василівна спокійно подивилася на дочку. – Я витрачала свій час на твоїх дітей. Забирала їх щодня, годувала, розважала, стежила, щоб все було добре. Це робота! І вона має оплачуватись
– Мамо, можна я сьогодні дітей до тебе закину? – Ольга притиснула телефон до
Дверцята машини відчинилися, і звідти виштовхнули собаку. Не вивели, не відпустили, – саме виштовхнули – грубо, різко, наче мішок зі сміттям
Марія Іванівна стояла біля хвіртки з відром картопляного очищення для курей, коли побачила чорну
На вечірньому святкуванні річниці шлюбу чоловік урочисто підняв келих. Я зробила те саме, але раптом помітила: він непомітно кинув щось у мій келих. У животі стиснулося від тривожного передчуття. Я вирішила не ризикувати
На вечірньому святкуванні річниці шлюбу чоловік урочисто підняв келих. Я зробила те саме, але
– Кирило, ти що, не чуєш? Діти хворі! Діти! Твої племінники! – Валентина намагалася не зриватися на крик. – Марина одна з трьома примхливими малюками не впорається. А їм терміново треба до лікаря! – Це не моя проблема. Діти – відповідальність Марини. Нехай сама розуміється! – Видав син
– Скажи Кирилу, щоб негайно приїхав! – Дочка захлиналася словами. – Усі троє малюків
— Я оформлю квартиру на матір і крапка! Ще не вистачало ділитися потім з тобою через суд
Анна застигла з чашкою кави в руках, немов хтось вилив на неї відро крижаної
– Ольга перечитала повідомлення тричі. Три тисячі із людини! Значить, із неї й чоловіка Максима шість? За право посидіти на чужому ювілеї? Оце так поворот…
Ольга дивилася на повідомлення у сімейному чаті та не вірила своїм очам. Сестра чоловіка,
Виховала доньку з пелюшок, а тут зозуля прилетіла…
– Алло, нам з тобою треба серйозно поговорити. Не хочу скандалів при доньці. Спочатку
— Вже пізно щось змінювати. Тобі ж під вісімдесят, мамо. Повернувся й вийшов, не давши й слова вимовити
Баба Люба з останніх сил підтягнула відро з крижаною водою від колонки. Важко переставляючи
— Я більше не витримую, Андрію. Щовихідних одне й те саме: готування, метушня, прибирання. Я не пам’ятаю, коли востаннє просто лежала й нічого не робила. Для мене полежати — вже як розкіш
— Я більше не витримую, Андрію. Щовихідних одне й те саме: готування, метушня, прибирання.

You cannot copy content of this page