«Андрію, я твоя мати! Як ти можеш мене ігнорувати?» «Синочку, я захворіла. Температура тридцять вісім. Приїжджай». «Якщо ти не приїдеш, я більше не хочу тебе знати!»
Андрій застиг посеред кухні з бутербродом у руці. Майонез повільно капав на лінолеум, але
– Наталко,  ти ж у відпустці…
– Наталко,  ти ж у відпустці, а мамі треба лягати на планове обстеження. –
– Слухай, ну ти прямо, як з місяця впала! Про які відкладені гроші взагалі йдеться? Не знаю я ні про які гроші! – Нахабно брехала мати дочці
– Які гроші? Немає в мене ніяких грошей! – одразу почала виправдовуватися мати. Олена
– Найми краще собі доглядальницю! Заплатиш – і всі справи. – Синку, та хіба я осилию? Зі своєю пенсією! – Ну, вибач. Хто на що напрацював
– Та чого ти причепилася до мене? Що в тебе, братів та сестер немає?
Дві доньки одного тата…
Маленька Варя ще з ранку вередувала, а надвечір у неї різко підійнялася температура. Соня
— Ну ось, відпочинете з нами, веселіше ж! Яка різниця, де лежати? А ти, Даш, не скигли, краще за маринад берися, у тебе це найкраще виходить. І полунички нам зірви, дітки хочуть
П’ятниця видалася пекельною. Ми з Дашею вимоталися на роботі як собаки, але діватися було
– А хто вам заважає жити за коштом? – Спитала тихо мати
Алевтина Георгіївна стояла біля вікна кухні, тримаючи телефон плечем, і дивилася, як асфальтом спального
– Каріно, ти що там влаштувала? – чоловік говорив квапливо та приглушено. – Мені Альбінка дзвонить, репетує, як навіжена! Каже, ти її на сходи викинула разом із коробками і зачинилася. – Ну так! А чого це  ти розпоряджаєшся нашою спільною територією без мого відома?
– Ти куди моє добро потягла? – Альбіна стояла на сходовому майданчику, уперши руки
— Якраз вчасно! Знайомся, це Ігор Петрович, рієлтор. Ми обговорюємо продаж нашого будинку! — Нашого будинку? — Марина відчула, як земля йде з-під ніг. — Це наш із Дімою будинок! Ви не маєте права! — Як це не маю?
— Будинок буде продано через три дні, і крапка! — голос свекрухи прозвучав як
— Значить, гроші є! — прошепотіла Валентина Петрівна, тремтячими руками перегортаючи документи. — А мені кажуть, що допомогти не можуть!
Марина вимкнула телефон і з полегшенням видихнула. Уже третій дзвінок за ранок від свекрухи.

You cannot copy content of this page